Всі знають, що на розвиток суспільства впливають винаходи та відкриття. Якщо говорити про місто Дніпро, то в процвітанні мегаполіса теж велике значення мають нові проєкти та знахідки. В таких подіях був залучений Євген Репетя, як спеціаліст евристичного проєктування ракетно-космічних комплексів. Саме він зміг розробити та здійснити програму наукового винахідництва при проєктуванні ракетно-космічних комплексів. Далі на dnepr-future.com.ua.

Кожне складне питання при створенні ракетної техніки вирішують вчені, інженери, винахідники. Саме Євген Репетя запропонував цікаву методику винахідництва та його реалізацію. Винахідництво в КБ “Південне” перейшло практично в наукову течію Репеті.

Дитинство та юність вченого

6 травня 1937 року у Харкові народився Євген Репетя. Він завжди згадує, коли в школі вчителька запитувала, ким хочуть стати учні, то відповідав, що буде створювати науку. Після школи вступив до Ленінградського воєнно-механічного інституту на конструкторський факультет. В студентські роки проявилась його принциповість, вимогливість, незалежність та майстерність захопити людей ідеєю. У 1959 році він приїхав на переддипломну практику до КБ “Південне” й хлопця прийняли на роботу інженером проєктного відділу.

Репеті полюбилось місто Дніпро та КБ “Південне” й після практики він вирішує далі працювати у головному проєктному відділі над створенням зразків ракетно-космічної техніки. Керівництво побачило якості нового фахівця та призначили його відповідати за організацію винахідницької діяльності у відділі.

У 1961 році його обрали головою Ради Всесоюзного товариства винахідників і раціоналізаторів підприємства. Євген Репетя створив у КБ “Південне” структуру Ради, яку побудували за виробничим принципом, залучивши всі передові знання та можливості колективу. Він додав “проєктну” модель у роботу всіх підрозділів конструкторського бюро. Новостворена Рада почала активно працювати з навчання активу осередків товариства в професійних школах, інститутах з винахідництва, розвиваючи спеціальне мислення.

Розвиток винахідництва

В період роботи інженерно-технічних працівників Ради було створено громадський канал управління винахідництвом. У 1966 році запропонували створити патентно-дослідний відділ і М. К. Янгель вже 18 квітня 1967 року підписав наказ про створення нового підрозділу в структурі підприємства.

З 1991 року Євген Репетя працював начальником патентно-дослідного відділу КБ “Південне”. Його головним завданням було розв’язання питань, які пов’язані із проблемами охорони, захисту та комерції об’єктів інтелектуальної власності. Це був зоряний час для винахідників. Репетя зайнявся пошуком нових форм, щоб втілювати ідеї винахідницької творчості. На підприємстві зростили 2500 винахідників, які створили 8000 винаходів, а понад 3000 впровадили у вироби КБ та інших галузях.

Наукова діяльність

У 1971 році вчений вступив до аспірантури ДДУ на фізико-технічний факультет заочно й через 4 роки закінчив аспірантуру. Репетя завжди мріяв створити щось нове. 6 листопада 2001 року створили Регіональну суспільну “Академію досліджень та винахідництва”. Вона сприяла впровадженню винаходів її членів в соціальні, економічні, науково-технічні та інвестиційні програми. Євген Репетя став президентом Академії й проводив засідання у патентно-технічному відділі ДОУНБ.

Робота з винаходами при створенні об’єктів техніки породила нове вчення, яке він назвав “Евронавтика” — наука пілотування думок. Офіційного визнання воно не має, але все можуть “делегувати” для затвердження статусу. Винахідник вже на заслуженому відпочинку, займається написанням книги про свою роботу й друзів-однодумців.

Як швидко з кожним роком змінюється час і звички людей. Дніпряни звикли до зручностей, які стосуються не тільки побуту, а й високих технологій. Мова йде про телефонний зв’язок та його сучасні можливості. Є люди, які ще пам’ятають старий, добрий стаціонарний телефон, який витіснив з часом його мобільний наступник. Це було логічним продовженням життя зв’язку, без якого вже не може уявити себе жодна людина. Далі на dnepr-future.com.ua.

Історичні моменти

Зародження телефонного зв’язку у Дніпрі (Катеринославі) завжди пов’язують з Павлом Голубицьким, якого вважають батьком телефонів. У 1884 році поліцмейстер І. С. Миклашевський позвав П. М. Голубицького до міста, щоб той облаштував телефонну мережу між поліцейськими частинами, які розташовані далеко від міського поліцейського управління.

Коли вже мережу налагодили Катеринослав внесли в розряд європейських міст. У 1891 році телефонний зв’язок в Катеринославі був між будинком та магазином купця Олексієнко. У 1892 році телефонний зв’язок в місті зробили між будинком купця Хохловкіна та пивоварним заводом. У 1893 році в місті лінією з’єднали два його магазини. Так на 1894 рік відомчих та приватних телефонів у місті було близько 60. Їх замовляли місцеві підприємці, а облаштування проходило тільки з дозволу Головного управління пошти й телеграфів.

Швидкий обмін даними

Перший телефон в місті був символом “золотого віку”, бо в кінці XIX століття Дніпро переживав “індустріальний бум”. Населення міста збільшилось у два рази, тому попит на новомодний винахід був шаленим. У 1894 році провели експеримент, де писали на облік всіх охочих встановити телефон. Серед таких людей навіть виявились ті, котрі вже мали відомчі телефони (губернатор, поліцейські, залізнична дорога, завод), 41 людина підприємницької еліти, для яких це була необхідність.

19 (31) серпня 1895 року почали будувати телефонну мережу в Катеринославі й закінчили її 24 листопада (6 грудня) 1895 році. Начальник поштово-телеграфного округу відправив телеграму, де відзвітував про приєднання 45 абонентів.

Вже через місяць після початку користування зв’язком кількість таких абонентів в місті вже дійшло до 101 людини. Перша телефонна мережа мала один комутатор системи “Еріксон”, який був розрахований на 100 номерів з повітряними лініями. Першу телефонну станцію розмістили в маленькому флігелі у дворі старої забудови “поштово-телеграфної контори”. Це була ліва сторона сучасної головної забудови Поштампа.

Телефонні лінії йшли містом і їх протяжність була 22 кілометри. Їх кріпили на дерев’яні стовби, пофарбовані сірою фарбою. Від станції лінії йшли по дві сторони проспекту Дмитра Яворницького до Соборної площі, і по одній стороні до вокзалу, і далі до Дніпровського металургійного заводу.

Якість телефонного зв’язку

Абонентська плата за телефон для приватних осіб була 60 карбованців, для підприємств 75 карбованців. В архівах історії є унікальні дані за кількістю розмов за перший місяць роботи лінії. Найбільше розмовляли поліцейські, далі йшла міська управа, потім аптекарський магазин й міський банк.

У 1898 році вже було 324 абоненти, а у 1904 році — 494 абоненти. У зв’язку з цим мережу розширювали, збільшуючи пропускні можливості ліній. За ці роки в місті з’явилась електрика та трамвай, тому старі лінії вже не могли забезпечувати якісний зв’язок. В нотатках є відомості, що губернатор скаржився на його якість, бо шум трамвая було чутно так сильно, що це унеможливлювало розмову.

Губернатор просив передати телефонну станцію до органів міського самоуправління — Міської Думи та Управи, сподіваючись на те, що вони профінансують реконструкцію. Поштово-телеграфна контора сама забажала проводити реконструювання, яке завершилось у 1916 році. Нову станцію розмістили на тому ж місці, але в новій забудові, яку збудували поруч. Там встановили 9 комутаторів на 150 номерів й пізніше додали ще 12. Також добудували нові повітряні лінії. Після реконструкції кількість абонентів в Катеринославі зросла. У 1910 році їх було 935 осіб, а вже у 1916 році — 2611 абонентів.

Мешканці міста Дніпра в сучасному житті не уявляють себе без посудомийки, фена, пралки, яскраво освітлених кімнат. Життя не можливе без електрики й важко уявити, що колись дніпряни в колишньому Катеринославі (Дніпрі) жили без неї. Про комфорт, звісно, не можна було й говорити. З кожним роком місто розвивалось і врешті прийшов момент, коли з’явилась електрика. Далі на dnepr-future.com.ua.

Історичні моменти

Ще у 1872 році міста України користувались тільки гасовими ліхтарями. Та у 1878 році перший досвід використання електрики для потреб суспільства відбувся у Києві, коли О. П. Бородін, інженер, зміг застосувати для освітлення київських залізничних майстерень 4 електричні світильники. У 1886 році електричні світильники в столиці використали для освітлення саду Шато де Флер (територія стадіону “Динамо”) й будинків багатих киян. В той же період у місті Полтава спорудили першу електричну станцію малої потужності для загального користування. З того моменту ввели в експлуатування електростанції невеликої потужності й в Катеринославі.

Поява освітлення в Дніпрі

У 1896 році в міській Думі вперше розглядали питання про громадське освітлення. Планували виділити фінанси з бюджету міста та з вкладень приватних інвесторів. Допомогти місту забажали 7 різних компаній, але вперед вийшла “Російська електрична спільнота”.

У 1897 році заснували “Центральне електричне суспільство” (ЦЕС). Його капітал був понад 3 мільйони рублів та став найбільшим в місті. У 1902 році відкрили Центральну електричну станцію, яку побудували бельгійці. Місто освітлювало 200 ліхтарів, вже потім 532, тим самим енергія стала суспільною. Частина ліхтарів працювала всю ніч, а частина до першої години ночі.

Електрика в місті

Першу трудову артіль в Катеринославі створили у 1906 році. Разом з цим утворили електротехнічну контору та магазин “Електро”. У 1910 році ЦЕС стає монополістом з постачання електроенергії місту. Крім освітлення вулиць, трамваїв, електрику провели до навчальних закладів та в лікарні, а коли були свята її вмикали й в церкві. В той час електрика була доступною в кінотеатрах, на підприємствах, в будинках.

В період Першої світової війни все розвивалось добре, станція набирала потужності, але через нестачу вугілля й недогляду все почало руйнуватись. У 1917 році ухвалили рішення про оновлення електроенергії після нічних пограбувань. В грудні того ж року станцію зовсім зупинили через збитки й місто лишилось в темряві. Трамваї не рухались, вулиці були темними, заводи також зупинились. Після війни та революції місто почало відновлюватись і у 1920 році міські електричні мережі знов почали працювати.

Перші роки стабільності не було зовсім, але вже у 1923 році електричне освітлення роботу відновило, стало виробляти потужності в багато разів більші за потреби завдяки відновленню станції. В наступні 4 роки побудували 1000 трансформаторних кіосків.

З 1929 році електроенергія вже була на заводах правого й лівого берегів міста. Так електрика з’явилась на заводі імені К. Лібкнехта. У 1932 році розпочався новий етап й відкрилась запорізька Дніпро ГЕС й місто почало отримувати вже зовсім інші потужності. Нова електроенергія з’явилась на заводі імені Петровського, а через декілька годин на Мостовій та Коксохімі. Через кілька днів нова електроенергія прийшла для всього міста.

Вже потім утворилось підприємство “Міські електромережі”. Їх задачею було розподілити електроенергію по тодішньому Дніпропетровську. Почали будувати високовольтні мережі та підстанцію “Нагірна”, була проведена реконструкція мереж змінного струму, підвищивши напругу. Такі зміни дозволяли освітлювати близько 4000 вуличних ліхтарів, трамваї та використовуватись для всіх важливих сфер життя.