Четвер, 13 Червня, 2024

Перші телефони Дніпра

Важко уявити сучасне життя без телефонів, мобільні вже стали таким самим обов’язковим атрибутом кожної людини, як ключі або гаманець. Між тим минуло лише трохи більше століття, як суспільство отримало змогу ознайомитися з таким дивом техніки, як телефон. Цей винахід запатентував американець Олександер Белл у 1876 році, а вже через рік після того німецький завод “Сіменс і Гальське” у Санкт-Петербурзі почав випускати новинку – апарати телефонного зв’язку. Перші телефонні мережі з’явилися у Санкт-Петербурзі, Москві, Одесі та Ризі, а от у Катеринославській губернії спочатку їх провели у Ростові-на-Дону у 1886 році. У Катеринославі ж перша телефонна станція з’явилася тільки у листопаді 1895 року, відкриття приурочили до дня пам’яті цариці Катерини ІІ. Далі на dnepr-future.

Як все починалося?

Будівництво телефонної мережі стартувало у серпні 1895 року і було завершене у рекордні терміни: лише за 3 місяці. Спочатку вона нараховувала тільки 45 абонентів. Завідувач відділу Дніпропетровського Національного музею імені Яворницького, кандидат історичних наук Максим Кавун розповів журналістам інтернет-видання “Gorod.dp.ua”, що поява телефону у Катеринославі була зумовлена особливостями розвитку міста. Кінець 19 століття ознаменувався “індустріальним бумом”, населення збільшувалося вдвічі кожне десятиліття. Тому зв’язок став нагальною необхідністю, щоб забезпечити контроль між управліннями. 

Але спочатку з’явилися у місті приватні телефони, які змогли оплатити заможні городяни. Збереглася інформація, що першу лінію влаштував собі ще у 1891 році відомий катеринославський купець і меценат Іван Алексеєнко. Вистачило на відстань від особистого маєтку на вулиці Каретній (згодом Челюскіна) до власного магазину. Цікаво, що приватні телефони встановлювали катеринославці ще до проведення телефонної мережі. За даними розслідування 1894 року такі апарати вже мали губернатор, поліція, Катерининська залізниця, Брянський завод. І ще – понад 40 підприємців Катеринослава, котрі зазначили швидкий обмін інформацією, як нагальну потребу для ведення справ при оформленні дозволу від Головного управління пошт і телеграфів.

З часу відкриття телефонної мережі у листопаді 1895 року до грудня кількість абонентів у Катеринославі перевищила сотню. Саме на таку кількість була розрахована перша телефонна мережа – один комутатор системи “Ерікссон”. Телефонну станцію розташували у дворі старої поштово-телеграфної контори, у 2024 році це – ліве крило будівлі головпоштамту.         

Подовженість ліній і абонентська плата

Фото: перша поштова телефонна станція, 1917 рік

Довжина телефонних ліній по місту у 1895 році складала 20 верст (22 кілометри), проводили лінії по дубових стовпах на висоті 4-5 сажнів (8-11 метрів), фарбували у синій колір, аби були помітними. Від приміщення станції проходили по обох сторонах Катерининського проспекту (згодом Карла Маркса) до Соборної (Жовтневої) площі. Далі прокладали по одній стороні – від проспекту до вокзалу, по іншій – до Брянського заводу. Одразу ж отримали потрібний зв’язок поліція, мерія та аптека. 

Абонентська плата для приватних осіб складала 60 карбованців, для установ – 75, але це тільки, якщо відстань не перевищувала 2 верств від станції. Далі ж через кожні 100 сажнів (213 метрів) доводилося доплачувати ще по 3 карбованці на рік. Науковці навіть зберегли матеріали, де значиться кількість розмов за грудень 1895 року – перший місяць роботи мережі. Найбалакучішими виявилися працівники 4-ї поліцейської частини – 2520 розмов, трохи поступилося міське поліцейське управління – 1023 розмови. У міському управлінні обмежилися 713 бесідами, в аптекарській крамниці їх було 710, у банку – 400. 

Спроби розширення мережі та пов’язані з цим проблеми

Кількість охочих встановити модну новинку щороку збільшувалася, адже у Катеринославі вистачало заможних осіб, здатних оплатити досить дороге задоволення. У 1898 році міська телефонна мережа вже нараховувала 324 абоненти, у 1904 році – 494. Тому виникла нагальна необхідність у розширенні, щоб збільшити пропускну спроможність ліній. 

Оскільки у Катеринославі вже започаткували трамвайний рух, шум від вагонів дуже заважав розмовам, стара однодротова система не могла забезпечити потрібну якість. Крім того, вимагали заміни дерев’яні опори. Відтак у 1907 році катеринославський губернатор почав клопотатися про передання урядової телефонної станції у ведення міської думи, аби там виділили потрібні кошти. Врешті решт реконструкцію поштово-телеграфна контора зробила самостійно, але процес затягнувся аж до 1916 року. Нову станцію розмістили у будівлі поштамту, встановили понад 20 комутаторів на 1350 номерів. Додали понад 8 верств нових повітряних дводротових ліній, проклали спеціальну кабельну каналізаційну мережу. У 1916 році телефонами користувалися вже 2611 абонентів.

Як треба було розмовляти телефоном?

Існували певні правила спілкування, яких варто було дотримуватися. Порядок користування телефоном навіть виклали у документі “Умови користування міською телефонною мережею у Катеринославі”. Найперша вимога – затуляти одне вухо, щоб краще було чути співбесідника. Далі – не вести “непристойних” розмов, завжди бути ввічливим і вихованим. Суворі вимоги нікого не відлякували, телефоністки працювали цілодобово, паузи траплялися тільки під час грози.       

Ієрархія за телефонними номерами

Науковці відзначають: зорієнтуватися в ті часи, наскільки важливу посаду обіймає людина, було легко за номером. У 1911 році начальнику пошти належав №1, №2 віддали службовому кабінету тюремного інспектора, №3 – штабу 34-ї піхотної дивізії, №4 – повітовій земській управі. Навіть канцелярія губернатора мала №16, губернська в’язниця – №66, Брянський завод – №33. Губернській земській лікарні виділили №134, а музею Поля – аж №675. Кому належали номери з першої п’ятірки? Кандидат історичних наук Максим Кавун пояснив, що їх швидко розібрали заможні мешканці міста – підприємці. Цікаво, що у 1911 році існувало 1257 номерів, із них закріпленими були тільки 1027. 

Сучасним українцям тодішні апарати здаються чудернацькими конструкціями, побачити їх можна на виставках старовинних телефонів, які час від часу проводять музеї міста. У фондах Дніпропетровського національного історичного музею імені Яворницького зберігається “Ерікссон та К̊”, саме такі моделі першими почали завозити до Катеринослава при встановленні телефонної мережі. 

Перші АТС у Дніпрі

Більшість українців бачили у старих фільмах, як до революції люди, щоб зателефонувати, обертали ручку апарату. Тоді існував ще ручний зв’язок, його замінили тільки у 1930 роки минулого століття. Ручна телефонна станція на 2000 номерів вже не влаштовувала велике місто, тому у липні 1935 року відкрили 2 перші автоматичні телефонні станції. На вулиці Комсомольській – на 4000 номерів і на проспекті Пушкіна – на 2000. Після Другої світової війни вулиці забезпечили вуличними таксофонами, які замінювали та модернізували аж до початку 21 століття. Вони мали великий попит, у 1995 році у Дніпропетровську їх нараховувалося 2757.   

Що ж до домашніх та установчих телефонів, то таких було набагато більше, якщо у 1964 році – 21000, то у 1981 році – понад 150000. Мати домашній телефон було престижно, люди записувалися у черги, оформлювали пільги, мережа міста нараховувала у цілому понад 220000 телефонних номерів. За місткістю номерів та кількістю апаратів Дніпропетровська ГТС на початку 1990-х років була на 3 місці в Україні. І все одно охочих залишалося більше, ніж вільних номерів, тож остаточно розв’язати проблему зв’язку для городян вдалося лише з появою мобільних телефонів.

Latest Posts

.,.,.,.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.