Сучасній молоді важко уявити, що понад 50-60 років тому зробити фото на згадку самостійно могли далеко не всі містяни. Адже треба було мати не лише якісний фотоапарат, а й надійну плівку, котра за радянських часів теж вважалася дефіцитом. Зазвичай на знакові дати вирушали до фотоательє. А наприкінці 19 – початку 20 століття про особисті фотоапарати не було й мови, зробити світлину залишався шанс тільки у фотоательє. Заможні родини могли замовити послуги спеціаліста на виїзді, що коштувало дорожче. Далі на dnepr-future.
Для представників середніх верств населення, робітників, служниць, чиновників зробити фото було важливою знаковою подією, чи не єдиною взагалі на все життя. У Катеринославі такі послуги надавали різні спеціалісти, у місті налічувалося аж 75 фотоательє! Тому вибір був дуже великий. А от перелік найкращих майстрів обмежувався лише декількома прізвищами, які історія зберегла до 21 століття.
Перший фотограф Катеринослава
Дніпровські дослідники визначили, що першим фотографом губернського центру був Василь Леонтійович Міткін, який відкрив фотоательє “Міткін і К°” у 1860 році. Спочатку працював разом із батьком, а наприкінці 1880 років відокремився, подав рекламу про власне ательє “Російська фотографія”. З реклами відома й адреса: ріг вулиць Олександрівської (сучасна Січових стрільців) та Козачої (Старокозацька), будинок Добрускіна. Прославився завдяки якісним світлинам, які зробив при закладанні будівлі Гірського училища у 1900 році. Чимало його дагеротипів міських вулиць зберігаються в архівах Дніпра і неодноразово використовувалися для виготовлення святкових листівок.
Василя Міткіна називали фанатиком фотосправи, він міг годинами сидіти на даху або на горищі будинку, аби упіймати гарний кадр. Варто врахувати, що обладнання тоді було дуже громіздким. Фотоапарат складався з 3 ящиків: камера-обскура, друга секція відповідала за йодування пластин, у третій пластини проявляли під впливом ртутної пари. А ще ж потрібно було брати із собою триногу. Але труднощі не зупиняли Василя Леонтійовича. Історики відшукали цікавий епізод, коли майстру пощастило сфотографувати привида під час роботи з горища на вулиці Волоській.
Потойбіччя на користь комерції
Цей випадок якнайкраще свідчить про комерційну жилку фотографа. Василь Міткін зібрався фотографувати панораму Старобазарної частини міста з Троїцьким собором і замком в’язниці вдалині. Дочекався потрібного освітлення, обрав оптимальний ракурс, щоб даремно не витрачати плівку, бо вона була дуже дорогою. Коли проявляв, помітив у кутку світлу пляму, яка на наступних знімках поступово від краю змістилася на середину кадру. Одразу ж вивісив ці світлини в ательє зі заявою, що у кадрі привид. Мешканці одразу ж пригадали історію доньки купця, яка мешкала колись у будинку, з даху якого він знімав, і трагічно загинула. Тіло знайшли на горищі, ходили чутки про вбивство та самогубство.
Після демонстрації дивовижних кадрів замовлення полилися на фотографа дощем. Містяни просили зафіксувати на світлинах примар своїх будинків, але так, щоб на одній світлині з власним портретом. Василь Міткін одразу зметикував, як можна заробити і почав час від часу засвічувати частини кадрів. Цей дефект видавав за примар. Втім, на такі портрети щастило не всім, бо не могло бути стільки привидів у Катеринославі. Але потік клієнтури майстер собі забезпечив. Відомо, що фотоательє Міткіна припинило роботу наприкінці 1900 років, власник продав фотосправу катеринославцю Бондареву.
Найвідоміший фотограф Катеринослава
Таким майстром дослідники називають мешканця міста, міщанина Романа Яковича Бика. (за іншими даними – Рудольф або Рувим). Фотоательє відкрив за дозволом катеринославського губернатора у квітні 1897 року і з того часу майстерність постійно вдосконалював. Брав участь у європейських фотовиставках, серед нагород: золоті медалі Всесвітньої виставки у Парижі у 1900 та 1905 році, золота медаль Ростовської виставки 1905 року. Протягом 1909 року подорожував Європою, переймаючи передовий досвід фотографії та закуповуючи обладнання. Його називали одним із найобдарованіших майстрів старого Катеринослава, Бик спеціалізувався на портретах і пейзажах. Навіть конкуренти відзначали чудовий художній смак і талант митця.
Тому й ціни на світлини майстер утримував досить високі: групова фотографія коштувала 1 карбованець 50 копійок, візитний портрет – стільки ж за 6 штук, кабінетний – 4 карбованці за 6 екземплярів. Така сума була по кишені лише аристократам і купцям, але охочі трохи не в чергу ставали. Ще робив Бик альбоми Гірського інституту, доповнюючи портрети гарними краєвидами. У 1913-1914 роках випустив 7 фотолистівок із видами казарм Феодосії, тиражовані згодом по всій Російській імперії. Входив до кола Катеринославського товариства фотографів-аматорів. Не дивно, що коли до Катеринослава вперше прибув із візитом імператор Микола ІІ, зробити професійні колективні знімки міська адміністрація запросила саме Романа Яковича Бика. Той із завданням блискуче упорався, але не обійшлося без проблемної ситуації, де уповні проявився неабиякий талант комерсанта.
Як робили фотографії візиту царя Миколи ІІ?
З офіційним візитом до Катеринослава самодержець прибув у січні 1915 року, ця подія викликала неабиякий ажіотаж серед населення та керівництва міста. Катеринослав прикрасили прапорами, гірляндами та квітами, на почесному місці були портрети царської родини. Роман Якович отримав всю потрібну інформацію про графік переміщення імператора, зробив високохудожні фотографії під час візиту Миколи ІІ до лазарету імені цесаревича Олексія. Всі були задоволені: адміністрація – якістю, майстер – оплатою.
Але незабаром виявилося, що у Катеринославі з’явилися у містян інші світлини з імператором, офіційно не дозволені до друку та продажу. Це привернуло увагу представників міської влади, які обурилися спробою фотографа нажитися на події. У березні того ж року до фотоательє Бика завітав пристав Першої поліцейської частини Катеринослава – за дорученням губернатора у межах службового розслідування. Але фотограф не розгубився і повідомив, що зробив 12 знімків для офіційних осіб, які були поруч з імператором. А вже з цих фотографій перезняв копії, на котрі заборони не було. Їх і продавав усім охочим. Довелося припинити розслідування за відсутністю складу злочину. При тому, що чималеньку суму з того гешефту майстер таки отримав.
Про чудову комерційну жилку Романа Бика свідчить також факт, що він брався за виконання портретів тушшю, олійними, акварельними фарбами. Для роботи одразу ж обладнав павільйон для зйомок при електричному світлі, щоб приймати клієнтів у будь-який час дня чи ночі та за будь-якої погоди. Замовлень у Романа Яковича було стільки, що на початку літа, коли тривали випускні у місцевих навчальних закладах, йому доводилося тимчасово наймати ретушерів і технічних працівників. Відомо, що за радянських часів Роман Якович у 1929 році перебрався до Москви, де працював до 1939 року. Далі слід талановитого фотографа загубився.
Стисло про інших фотографів Катеринослава
Відомо, що на початку 20 століття у місті працювало 75 фотоательє, крім згаданих вище, найбільший попит мали салони “Варшавська фотографія” Рузевича та Стамлера, фотоательє Бондарева, Варшавського, Вітліна, Заславського, Когана, Лепського, Мацкевича. Серед перших відкрив два ательє у 1880 році міщанин Іванов, його роботи теж входили до переліку найкращих. У 1882 році майстер брав участь у першому з’їзді російських фотографів, збереглися його світлини будівництва залізничного мосту через Дніпро у Катеринославі у 1881 році, Дніпровських порогів у 1880 році, урочистого відкриття Олександрівського заводу брянського товариства у 1887 році. Чимало фотографій використовувалися під листівки з видами Катеринослава.
Таланти фотографа Ківатицького
Вистачало клієнтів і у фотоательє Ківатицького, яке відкрилося у 1901 році. Приймали відвідувачів у двох ательє: у будинку Липавського на Олександрівській вулиці та у будинку Тарнопільської на Кудашівській (сучасній Підгородній) вулиці. Власник довів, що він – гарний майстер, про що свідчили нагороди: у 1898 і 1899 роках – від Російського фотографічного товариства у Москві, у 1903 році – найвища подяка від Великої княгині Ксенії Олександрівни та нагорода Санкт-Петербурзького фотографічного товариства за конкурс позитивів на міжнародній виставці, у 1905 році – диплом І ступеня фотографічної виставки у Києві. У 1910 році фотосправу перейняли сини, про що говорить нова реклама у міських довідниках – “Наступники Ківатицького”. Але при цьому використовували первинні фірмові бланки, де значилися всі попередні відзнаки фотоательє.
Всі, хто бачив дореволюційні світлини, відзначають: попри час вони не втратили чіткості зображень, яскравості кольорів та міцності матеріалу, на якому були надруковані. Що можна вважати найвищою ознакою гарної якості, яка витримала випробування понад сторіччя. Це характерно не лише для світлин катеринославських фотомайстрів, а й для всіх спеціалістів фотосправи кінця 19 – початку 20 століття. І чим більше минає часу з того моменту, як вони були зроблені, тим більшої цінності ці знімки набувають.
