Газети – періодичні видання, де публікуються матеріали про поточні події різного характеру. Виходять вони листками або щодня, але не рідше, ніж щотижня. Протягом десятиліть газети залишалися одними з найважливіших засобів масової інформації. І хоча у 21 столітті більшість людей переходить на електронний формат, у паперових видань теж є свої читачі. В Україні першими з’явилися газети російською мовою, бо тоді Україна входила до складу Російської імперії. Боротися за україномовну пресу довелося багато років, попри всі існуючі заборони: спочатку царські, потім – радянські. Простежити цей шлях можна з досвіду Катеринослава, який завжди залишався просвітницьким і культурним центром Півдня Росії. Далі на dnepr-future.
Історія появи газет в Україні
Вчені називають прообразом газет давні рукописні зведення новин. У 16 столітті у Венеції за такий товар платили дрібну монету, яка називалася “gazetta”, що й дало назву майбутнім виданням. Якщо перша рукописна газета з’явилася у Венеції у 1563 році, то перша друкована – у Відні у 1615 році. А вже у першій половині цього століття їх друкували майже в усіх країнах Європи. До Російської імперії новинка дійшла аж у 18 столітті, першу газету “Ведомости о военных и иных делах, достойных знания и памяти” створив цар Петро I у 1703 році. Лише через 20 років після цього почали виходити Санкт-Петербурзькі та Московські відомості.
На території України першими відзначилися львів’яни: у 1776 році “Gazette de Leopol” презентував Львів. Потім були “Харьковский Еженедельник” у 1812 році, щоденний “Одесский вестник” у 1828 році. У 1838 році з’явився імператорський указ про те, що у кожному губернському центрі мають видавати газету з губернськими новинами. Катеринослав представив того ж року “Катеринославські губернські відомості”, вийшла газета російською мовою. А щоб не виникло спокуси видавати пресу українською мовою, у 1863 році, коли масово виходили різноманітні газети та журнали, побачив світ Валуєвський циркуляр про заборону друкувати українські книжки та пресу. У 1876 році його доповнили таємним указом про заборону ввозити до Росії, видавати, друкувати “малоруські” твори та переклади. Заборонялися також вистави українською мовою та записи текстів під нотами.
Спроба випускати україномовні газети на території України
Першими спробували отримати дозвіл від цензури українські патріоти Харкова. Дозвіл їм дали, у 1807 році почали виходити “Харьковскіе Патріотическіе Листы”, але широкого інтересу в читачів не викликали. І лише у 1905 році, коли зняли заборону друку україномовних видань, почалися масові спроби освітян у різних губерніях розвивати власну пресу. На Наддніпрянщині перший щоденний часопис з’явився у 1906 році, виходило загалом 40 україномовних періодичних видань. З них лише 10 протрималися понад рік, інших вистачило лише на кілька номерів. Проблема була у тому, що бракувало передплатників. Люди ще побоювалися купувати й читати україномовні випуски, та й тих, хто добре володів українською мовою, було небагато.
Але патріоти-освітяни не здавалися. З часописів у Катеринославі найвідомішим був журнал “Дніпрові хвилі”, який готували й рекламували учасники товариства “Просвіта”. Ця організація утворилася у жовтні 1905 року. Починали з 28 осіб, поступово виросли до 400. Першим головою був викладач духовної семінарії Липковський, до організації входили такі відомі діячі як подружжя Дорошенків, Біднових, освітяни та науковці Биков, Богуславський, Кащенко, Синявський, Хрінников, Яворницький.
Перші україномовні газети Катеринославщини
Першу спробу випускати таку газету зробив місцевий журналіст, просвітянин Микола Биков. Звернувся з проханням до адміністрації міста дозволити видання газети “Громадська справа” з кількома відділами. Планувалися статті з громадсько-політичних, економічних, господарських, педагогічних, юридичних тем, політичні огляди, літературні твори, художня, театральна критика. Але у проханні було відмовлено, оскільки ще діяли укази про заборону 1876 та 1881 років.
У лютому 1906 року видатному історику та вченому Дмитру Яворницькому вдалося започаткувати перший український часопис “Запоріжжє”. Видавцем і меценатом газети став катеринославський відомий промисловець, прихильник українського руху Хрінников. У проголошених завданнях відзначили поширення народної просвіти, духовний розвиток народу, допомогу в організації Української селянської партії. Викладали й програму партії, роз’яснення перед виборами до Державної думи.
Перші випуски “Запоріжжє”
Фото: Дмитро Яворницький, засновник газети “Запоріжжє”
На першій сторінці редактори помістили вірш Шевченка “Розрита могила”, що на той час було досить сміливим кроком. У статті “Як вільних українських козаків зроблено кріпаками” проаналізували становище козацтва, починаючи з повстання під проводом Хмельницького і до покріпачення українців царицею Катериною II. Не забували й про свою сучасність. У дописі від журналіста, який писав під псевдонімом “Свідок” йшлося про справу одного з братів Мазуренків, які були організаторами селянства на Донщині. Братів звинуватили у закликах до руйнування державного ладу.
Автори й редактори намагалися не лише привернути увагу до проблем українства, а й залучати людей до політичного життя. Стаття “Що чути про вибори до Думи?” пояснювала особливості виборчого закону, його слабкі місця, які не давали можливості сформувати представницький парламент. Про необхідність заявляти про свої права йшлося у публікації “Чи брати участь у виборах?”. Ще у газеті повідомляли новини про робітничий та селянський рух у різних губерніях, друкували лекції Грушевського. На жаль, довго ця газета не протрималася. Сміливі матеріали викликали незадоволення місцевої влади, останній наклад конфіскували, а газету закрили.
Просвітянська “Добра порада”
Залишила свій слід у періодиці того часу й катеринославська організація “Просвіта”. Вони зосередилися на випуску літературної газети “Добра порада”, яка почала виходити з лютого 1906 року. Своїм завданням просвітяни обрали захист інтересів українського народу. І навіть при дуже обмеженій свободі у першому номері обіцяли роз’яснювати читачам важливі події життя, вказувати на зле коріння з минулого. Перший номер редагував Микола Биков, потім – освітянин Д’яконов. Писали під псевдонімами: Біднов – Степовий, Біднова – Жигмайло, Рудичев – ІвеР. Газета складалася з кількох відділів: урядові розпорядження, статті про потреби селян, життя в країні, закордонні новини, огляди преси. Відвели місце для оповідань, віршів та оголошень.
Публікації газети “Добра порада”
Для роз’яснення завдань українства створили кілька матеріалів. Про селян у статті “Наша пора” писали, що їм потрібні політична освіта, дружнє єднання, щоб встановлювати свої життєві порядки. Наголошували й на проблемах освіти. У матеріалі “Дещо про українську мову і школу” авторка Жигмайло зазначала, що діти ростуть, як реп’яхи на городі, без поняття про правду й Бога, без освіти, калічать свій мозок, навчаючись чужою мовою. Про важливість рідної мови писав і просвітянин Шелест у статті “Наша сім’я”. Він стверджував, що хоч українська сім’я, яка заговорила рідною мовою, й невелика, але щодня зростатиме, доки не заговорить весь народ.
На захист української мови виступав і Степовий, зазначав, що жодна чесна й розумна людина не може сказати, що та чи інша мова нездатна до висловлення наукових речей. Окремо зробили переклад Святого письма українською з поміткою, що слово Боже стане зрозумілішим, коли звучатиме рідною мовою. Чимало публікацій присвячували Тарасу Шевченку. Свої вірші друкували Д’яконов і Кузьменко, у статті, присвяченій пам’яті Шевченка, Рудичев висловлював сподівання, що Україна під впливом науки воскресне для майбутнього.
Цікаву літературознавчу розвідку “Кріпацтво у творах Т. Г. Шевченка” подала авторка Жигмайло, де проголошувала важливість вільних думок для вільного люду. Не забули вшанувати на сторінках газети й відомого діяча Михайла Грушевського, виклали огляд його життєвого й творчого шляху та громадської діяльності. Зразком журналістського дослідження можна назвати статтю у 3 й 4 номерах під назвою “Батюшки і вибори”, матеріал подавали разом із хронікою подій. Але й ця газета довго не утрималася через напрямок матеріалів. Четвертий номер у березні був останнім.
Спроба достукатися до селян
Як помітно з публікацій вищезазначених газет, вагому ставку робили просвітяни на селянство Катеринославщини. Це дійсно була потужна сила, як показало майбутнє, однак біда полягала в тому, що письменних серед цих представників було вкрай мало. Тому й газети читати, а тим паче – передплачувати чи купувати при мізерних доходах не було кому. І все ж таки у липні 1906 року активіст Микола Маслов одержав від Головного управління у справах друку дозвіл на видання у Катеринославі українськомовної газети “Селянське слово”.
Планували друкувати офіційні повідомлення, белетристику, публіцистику, закордонні новини, події в країні, оголошення й довідки. Збиралися видавати газету двічі на тиждень, друк брала на себе друкарня Барановського, свідчення про це збереглося у справі катеринославського губернатора за жовтень 1906 року. Але українським дослідникам не вдалося відшукати інформацію про подальшу долю цього видання. Скоріш за все, таку пресу не дозволила цензура.
Українське слово поза Україною
Варто відзначити, що хоча на території України і зокрема на Катеринославщині освітянам так і не вдалося остаточно зламати перепони цензури, у деяких російських журналах, які виходили поза Україною, публікували українські матеріали. Вірші, драматичні сцени, статті викладали, щоб привернути увагу передплатників з України. Прикладом тому – петербурзький часопис 1840 року “Маяк”, який випускав українець Бурачок. Додатком до “Отечественных Записок” Краєвського друкував журнали українською мовою відомий літератор Євген Гребінка. У 1841 році вийшли “Сніп” і “Ластівка”, у 1843 році – “Молодик”. У 1859 році з’явився номер під сміливою назвою “Українець”, а у 1860 році – “Хата”. Це були дуже скромні спроби, але вони все ж таки привернули увагу громадськості до проблем і долі української мови. Що, на думку сучасних дослідників, зіграло визначну роль у подальші роки.
