Придбати дитячі книжки українською мовою у звичному сьогоденні – не проблема, крамниці пропонують величезний вибір від різних видавництв. Але так було не завжди. Утиски у Російській імперії призвели до того, що говорити українською представникам заможних кіл вважалося непристойним. Через майже століття після закладення Катеринослава прокотилася жорстка русифікація Придніпров’я. Заборонялося друкування українською книг, преси, викладання у школах, вистави у театрах, виборність у судочинстві та управлінні. І все ж таки були люди, які намагалися опиратися системі, перша українська друкована книжка на Катеринославщині з’явилася у другій половині 19 століття. Сталося це, завдяки катеринославському юристу, журналісту, книговидавцю Олександру Єгорову. Далі на dnepr-future.
Жорсткі утиски та переслідування української мови
Перш ніж перейти до книжок та їхніх авторів, варто детальніше згадати умови, в яких ці книжки з’явилися. Пожвавлення українського видавничого руху почалося у 1840 роках, завдяки діяльності Кирило-Мефодіївського братства, в якому брав участь поет Тарас Шевченко. Але після арештів учасників утиски стали ще більш жорстокими. Спроби просвітників створити україномовні журнали та газети наштовхувалися на категоричну відмову імператора. У 1863 році пролунав аргумент, що української мови ніколи не було і бути не може, тому й преси чи книжок не може бути теж. Після польського повстання на території України український рух назвали польською інтригою, вийшов циркуляр про заборону друку українських книжок та преси. Він отримав назву Валуєвського від прізвища міністра внутрішніх справ Петра Валуєва.
Цей документ доповнили у 1876 році таємним указом, відомим як Емський. У ньому заборонялося ввозити до Росії “малоруські” книжки чи журнали з-за кордону, друкувати “малоруські” твори чи переклади, крім історичних документів, але за правописом оригіналу, ставити “малоруські” вистави, писати українські тексти під нотами. Ще зробили виняток у друку для творів красного письменства, але з дотриманням загальноприйнятого російського правопису. Щоправда, у 1881 році дозволили друкувати словники, але не українську пресу.
Перші дитячі книжечки
У таких умовах поява творів українською мовою схожа на диво. Саме таке диво ризикнув створити катеринославський юрист, журналіст, письменник, книговидавець Олександр Єгоров. Першими книжками українською мовою на Катеринославщині стали саме дитячі казки. Єгоров мав власну книгарню з бібліотекою та читальною залою, налагодив випуск невеличких за обсягом, дешевих книжечок-”метеликів” для дитячого і народного читання. Це були народні та авторські казки, оповідання, переклади дитячих творів класиків світової літератури, абетки, читанки, розмальовки. Коштували недорого, тому купували їх охоче. Сталося це у 1880 роки, коли цензура хоч і відчувалася, але знаходилися “шпаринки”, де можна було обійти заборони. Принаймні досвідчений юрист знав, як це зробити.
Перша повноцінна дитяча книжка “Жар-птиця” Адріана Кащенка
Фото: автор Адріан Кащенко
Побачивши, що дитячі книжки мають непоганий попит, Олександр Єгоров вирішив ризикнути ще більше. У 1883 році умовив молодого письменника-початківця Адріана Кащенка надати свій твір до друку. Оповідання мало довгу назву, що характерно для тих часів, а укладене було в жанрі народного анекдоту – “Жар-птиця або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи”. Книжечка вийшла під псевдонімом А. Торішній, такий варіант обрав Адріан Кащенко, якому виповнилося тоді лише 25 років. Торішній – задивлений у минуле.
Чому така назва?
Молодий автор Адріан Кащенко тоді працював головним контролером крайової залізниці, мав статус місцевого чиновника. Про славу не мріяв. Але його казка-мораль мала успіх, бо вже через рік після першого видання, у 1884 році її перевидавали знову, тільки у друкарні Павловського. Про Жар-птицю згадав у назві не випадково, хоча можна було обійтися й без неї. Адже у слов’янських казках цей казковий птах зі сліпучо-золотавим пір’ям, схожим на жар, вважається символом щастя. А його перо дарує удачу. Жар-птицю неможливо спіймати або вбити, вона постійно відроджується.
Схоже, що Адріан натякав і на долю української мови, якою ризикнув написати оповідання, що вона, мов чарівний птах, не загине і обов’язково відродиться. Сучасні дослідники пояснюють вибір назви тим, що пан Адріан натякав на невмирущість традиції української видавничої справи у Катеринославі, адже на той час це місто перетворилося на один із потужних центрів культурно-мистецького життя та просвітницького руху у Російській імперії.
Українські дитячі книжки Івана Манжури
Фото: автор Іван Манжура
Варто згадати, що схожа за сюжетом казка на Катеринославщині вже існувала, тільки назва трохи відрізнялася: “З паном не дружи, жінці правди не кажи, а сироти у прийми не бери”. Її записав у селі Мануйлівка Новомосковського повіту (сучасний район міста на лівому березі Дніпра) дослідник Іван Манжура. Літературознавці припускають, що сюжет цієї казки й надихнув Адріана Кащенка викласти його на папері у літературній обробці. Адже сам він був досвідченим фольклористом і це оповідання напевне знав. Це була перша і єдина спроба пана Адріана, але його шлях вже було, кому повторити.
Автором другої дитячої української книжки став Іван Манжура. Можливо, вирішив взяти приклад з Кащенка, тим більш, що казку “Жар-птиця…” першим і записав. Невідомо, сам він звернувся до видавця Олександра Єгорова чи той за власною ініціативою відшукав автора. Але у 1885 році, через рік після виходу першої книжки, побачили світ одразу 2 літературні казки Івана Манжури. Щоправда, теж під псевдонімом, автор обрав варіант “Іван Калічка”. Першим було оповідання “Як чорт шматочок хліба одслужував”, а другим, у 1886 році – “Лиха година”.
Скромна присвята української казки
Казка “Лиха година” вийшла невеличкою книжечкою напередодні Великодніх свят. Автор вирішив присвятити її дітям Єгорових – Ніні, Катерині та В’ячеславу, яких лагідно називав малими Єгоровчатами. Один примірник навіть підписав дружині Олександра – Софії Василівні від вдячного Івана Калічки. Цей примірник зберігся до 21 століття, перебуває у фондах Дніпропетровського історичного музею імені Яворницького. Враховуючи утиски цензури, революції та війни, книжку справедливо сучасні дослідники називають унікальною.
Олександру Єгорову ще вдалося видати кілька казок у власній літературній обробці, але російською мовою. Вони вийшли у 1885 році у збірочці “Пуф. Дядя. На праздник. Малорусские сказочки маленьким детям”. Так що твори Кащенка і Манжури – зразки перших дитячих книжок українською мовою у Катеринославі, які побачили світ, завдяки сміливості та мужності однієї людини. Дослідники відзначають, що пан Єгоров допомагав не лише Манжурі та Кащенко. Він всебічно підтримував таких відомих діячів, як Марк Кропивницький, Микола Куліш, Дмитро Яворницький.
Послаблення жорсткого режиму
На щастя, “драконівський” указ про заборону української мови залишався у силі тільки до 1905 року. Хоча встиг наробити багато лиха, скалічив психологічний стан і долі сотень тисяч українців, що легко відстежується навіть у творі “За двома зайцями” Михайла Старицького, який був написаний саме про ці часи. Хто не читав книжку, той добре пам’ятає фільм, де яскраво висвітлюється різне ставлення пересічних українців до рідної мови та культури.
Так от, у 1905 році на основі маніфесту з’явилися нові правила про пресу, де вже не йшлося про обмеження українських видань. Відтоді й почався повільний розвиток української преси та літератури, хоча просувалася справа довго й важко. Адже бракувало досвіду, читачів, коштів. І все ж таки, саме завдяки цим ентузіастам, вдалося зберегти вогник інтересу широкого загалу саме до української мови, як, власне, і саму мову, котра вже балансувала на грані знищення.
Сучасне перевидання казки “Жар-птиця…” Адріана Кащенка
Щоб підтримати інтерес маленьких українців до перших книжок, у 2013 році Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека спільно з Дніпропетровським історичним музеєм перевидала казку Адріана Кащенка “Жар-птиця або З паном не братайся, в прийми не бери і жінці правди не кажи”. Текст адаптувала до сучасної мови наукова співробітниця відділу-музею “Літературне Придніпров’я” Наталя Василенко. Вона ж написала передмову і бібліографію письменника. А малюнок для обкладинки зробила юна художниця Оксана Лисянська. Наклад був скромним: лише 200 примірників, але вистачило всім базовим бібліотекам області. А у 2020 роках цю казку Адріана Кащенка можна легко відшукати та прочитати в інтернеті онлайн.
