Історія автомобілів, оснащених двигуном внутрішнього згоряння, налічує лише 137 років. В історичній перспективі це не термін. Перші такі автомобілі з’явилися в Європі, а потім розповзлися по всьому світу з далеко не автомобільною швидкістю. І через кілька десятків років з’явилися у губернському місті Катеринославі. І їхню появу можна було порівняти з п’яною компанією під вікнами. Спокійне життя скінчилося. Далі на dnepr-future.
Усередині все горить!
Першим в історії людства автомобілем офіційно визнано творіння німецького механіка Карла Бенца. Називалося воно Benz Patent-Motorwagen, і з’явилося на світ у 1885 році. Автомобіль був на трьох колесах, зі сталевою трубчастою рамою та керувався кермом Т-подібної форми. Автівка швидко завоювала громадське визнання та було налагоджено її серійний випуск. Треба розуміти, що розвиток самохідних машин йшов тоді Європою твердим кроком. Але саме з появою автомобіля Бенца автопромисловість вийшла на якісно новий рівень. Хоча б тому, що двигуни внутрішнього згоряння Бенца мали водяне охолодження. Перший автомобіль розвивав швидкість 16 км\год, це приблизно швидкість людини, що біжить. Наступні моделі могли розганятися вже до 19 км/год. На той час це був рекорд. Перші автомобілі при їзді сильно шуміли та диміли, але все одно залишали після себе відчуття технічної революції.
Ігри джентльменів
Жага швидкості та гострих відчуттів входить у стандартну прошивку будь-якої людини. Якщо є пристрої, здатні ганяти на пристойних швидкостях, люди ганятимуть. У липні 1894 року у Парижі відбулися перші автомобільні перегони.
Різного роду змагання на швидкість проводились і раніше. Але це були не перегони як такі, а змагання між технікою. У паризьких перегонах брали участь 14 автомобілів із двигуном внутрішнього згоряння та сім машин із паровим двигуном. До фінішу доїхало 14 автомобілів. Найвищу швидкість (понад 22 км\год) показав якраз автомобіль із паровим двигуном. Але перший приз розділили між собою дві бензинові машини. Журі визнало, що вони надійніші при експлуатації і саме цим автомобілям належить майбутнє.
Рух на схід
У Російській імперії перші автомобілі з двигуном побачили, як і належить, у столиці. До Петербурга на початку 90-х років XIX століття таку технічну новинку привіз засновник впливової газети «Одеський листок» Василь Навроцький. Навроцький побачив автомобіль у Франції і недовго думаючи придбав собі такий самий. Вже за кілька років на столичних вулицях автомобілів та мотоциклів стало помітно більше. Але – вся техніка та запчастини до неї були привізними. Проте вже 1896 року винахідниками Євгеном Яковлєвим та Петром Фрезе був створений перший вітчизняний автомобіль. Важив він 300 кг, розганявся до 20 км/год, мав двомісний кузов. Підприємство «Фрезе», яке заснували винахідники, встигло випустити кілька легкових та вантажних машин. Але серійне виробництво налагодити не вдалося, бо всі запчастини були не власного виготовлення, а імпортними.
Автомобільна Україна
В Україні першими досягнення автомобільної науки та техніки побачили одесити. Завдяки тому ж Василю Навроцькому. Після Петербурга він приїхав похвалитися покупкою перед земляками. Другим став Київ. В 1904 році на нинішній вулиці Богдана Хмельницького виник екзотичний клуб, який об’єднував любителів автомобілів. Треба розуміти, члени клубу були шановними та впливовими людьми. Навіть просто покататися автомобілем, не кажучи вже про постійне користування цією технікою, було справою витратною і важкодоступною. А очолював клуб командувач Київського військового округу генерал Сухомлінов.
Як і все нове, автомобілі спочатку викликали у пересічних громадян неприйняття. Головним чином, через згадані вже фактори – дим і шум. Коли в 1902 році якийсь офіцер кавалерії приїхав до Ялти на авто, городяни завалили поліцейський відділок скаргами. Поліція прислухалася до заявників і заборонила офіцеру їздити на автомобілі. Офіцер виявився не з простих і поскаржився одному із царських міністрів. Але коли той звернувся до Миколи II, який у цей час відпочивав у Лівадії, цар відкинув прохання. Мовляв, не вистачало мені ще в Лівадії такого щастя. Ходіть пішки, панове.
Автомобільний Катеринослав
У Катеринослав нововведення доповзло лише у 1908 році. Здивовані візники спостерігали, як щодня з Катеринослава до Новомосковська їздив 9-місний автомобіль, що більше нагадував автобус. Регулярне сполучення між двома містами встановив спадковий дворянин Андрій Миклашевський. Але незабаром довелося замінити засіб пересування на 20-місний, щоб вміщав усіх бажаючих. Монополією на перевезення Миклашевський насолоджувався недовго. Вже за півроку додалося ще троє таких перевізників.
Нові автомобілі продовжували з’являтись на міських вулицях регулярно. І 1911 року Міська Дума почала збирати податок з усіх власників машин та мотоциклів. Оподатковувалися лише приватні автовласники. Які, до речі, мали надати довідку від продавця, де вказувалося кількість кінських сил. Після сплати всіх податків власникові машини видавали номерний знак.
У 1913 році влада міста видала перші правила дорожнього руху в Катеринославі. Усі автівки були поділені на чотири групи: для особистого користування, для пасажирських перевезень, для перевезень вантажів, для рейсового транспорту. Дозвіл на керування автомобілем могли отримати лише чоловіки віком від 18 років. Крім необхідних навичок керування автомобілем, потенційний водій повинен був вміти зробити елементарний ремонт у разі поломки.
Дозволялося їздити зі швидкістю не більше 16 км\год. Водії автомобілів мали вживати всіх заходів, щоб не лякати коней на вулицях. Про наближення до перехрестя водій повинен сигналізувати клаксоном. Поступатися дорогою пожежним обозам, зупинитися, якщо назустріч йшов хресний хід або процесія. Заборонявся обгін, не можна було залишити авто без нагляду, зупиняти його біля воріт чи проїздів, паркувати машину вздовж тротуарів, якщо там стояли візники.
Автомобілі коштували дорого, купити їх можна було лише за кордоном, у Москві чи Петербурзі. Тому володіли автомобілями винятково багаті дворянські сім’ї. Наприклад, сім’я голови Державної Думи Російської імперії Михайла Родзянка.
Автомобілів було небагато, володіли ними гідні люди, але поводилися так само, як зараз. Місцева преса постійно писала про автомобільні ДТП на вулицях Катеринослава. Один водій перевищив швидкість, протаранив екіпаж із візником, зачепив перехожого, врізався у стовп. Інший злякав коней, тварини побігли вздовж вулиці, перекинули чистильника чоботів, врізалися в бочку з квасом, водій втік з місця події. У третього лопнула шина на ходу, автомобіль різко загальмував, водій загинув.
З’ясуванням причин ДТП та розшуком винних займалася поліція. Регулюванням дорожнього руху займалися також поліцейські. А в 1914 році правоохоронці отримали палички білого кольору, якими вказували напрямок руху візникам та автомобілістам. Згодом палички перетворилися на всім відомі жезли.
Прогрес прогресом, але головним громадським транспортом залишалися візники. Тому щоранку кожен візник платив своєму поліцейському 15 копійок. І спокійно працював, знаючи, що йому нічого не загрожує.
