Історія Дніпровських (а тоді ще Дніпропетровських) тролейбусів розпочинається із середини минулого ХХ сторіччя. Це тяжкий післявоєнний час – після завершення Другої світової війни, країною шириться масовий криза – персонал електротранспорту працює у надлюдських умовах. На складах немає типових запчастин, інструментів для експлуатації, а порожні приміщення депо є результатом подальшої нестачі фахових працівників. До цього ще й неврожай, через який голодно та важко, проте у бригад одне бажання – подолати усі складнощі цього часу. Далі на dnepr-future.
Історичний початок тролейбусних ліній в місті
У 1947-му році історично починається зведення тролейбусних ліній. Роботи над першими такими лініями розпочались на головній вулиці міста – тодішньому проспекті Карла Маркса. Проєкт спорудження електричних ліній включав в себе встановлення опор, натягування контактних проводів від міського хлібзаводу до Барикадної вулиці (центр міста).
Між трамвайним та тролейбусним депо був взаємозв’язок – так, на території найпершого трамвайного депо було виділено приміщення, функцією якого був ремонт та огляд дніпропетровських тролейбусів. Нарешті додавались й нові фахівці – із Харкова до нашого міста того ж року направили групу кваліфікованих робітників. Вони мали б допомогти Дніпропетровську із ремонтом та експлуатацією міського транспорту. На чолі управління дніпропетровського трамвая була створена й тролейбусна служба.
Того ж 1947-го року на маршрут був вперше відправлений міський тролейбус. Пущений транспорт із чотирьох тролейбусів курсував від зупинки хлібозаводу до Барикадної вулиці.
Нова – друга тролейбусна лінія до парку Тараса Шевченка
1948-го року почали будівництво нової тролейбусної лінії – її маршрут проходив від міського виконавчого комітету до парку імені Тараса Шевченка. Із відкриттям цієї лінії, для тролейбусів відкрилась можливість курсувати від залізничного вокзалу до парку Шевченка – маршрут отримав другий номер. Рухомий склад Дніпропетровська з плином часом тільки поповнювався – спочатку надійшли перші вісім тролейбусів радянського виробництва “МТБ-82”. З’явилась необхідність і у відкритті нових підстанцій – так, через великий обсяг не тільки трамвайних, а і тролейбусних маршрутів, в районі вирішили збільшити потужності вже діючих підстанцій та почати спорудження нових.
1949-го року зводиться нова тролейбусна лінія. За проєктом її маршрут має проходити від Центральної вулиці, а кінцева зупинка є виконавчий комітет Амур-Нижньодніпровського району, маршрут пролягає дерев’яним мостом. Восени Управління трамвая отримало нову назву – “Дніпропетровське трамвайно-тролейбусне управління”, тим самим одне керівництво керувала вже двома транспортно-інфраструктурними шляхами.
Покращення умов праці для робітників міського електротранспорту
Із 1950-го року міська влада почала покращувати умови праці для робітників електротранспорту Дніпропетровську. Так, міський виконавчий комітет та керівництво трамвайно-тролейбусного управління новими постановами звернули увагу на проблемні умови праці фахових робітників в місті – для персоналу міського електротранспорту будувалися гуртожитки, їдальні, виділялася конкретна площа землі, на якій вони мали право зводити індивідуальне житло.
1951-го року дніпропетровський електротранспорт показав свою конкурентоздатність. Так, за весь час існування електричного транспорту в місті працювали люди, на яких трималось ціле підприємство. Деякі водії трамваїв та тролейбусів вже стали відомими містом, а іноді фахові робітники стали взірцем для усього персоналу дніпропетровського електротранспорту. Завдяки їх сумісним зусиллям у роботі критичної інфраструктури, річний план на пасажироперевезення містом вдалося перевиконати: план трамвайних перевезень був виконаний на 104%, тролейбусних маршрутів – на 107%.
За цей рік трамвайно-тролейбусне підприємство Дніпропетровську зміг вийти на передові позиції, а при підведенні підсумків національного-соціалістичного змагання країною між колективами українських підприємств, нашому місту присудили друге місце, від держави Дніпропетровськ отримав грошову премію у сумі 56 тисяч карбованців.
Щорічне збільшення рухомого складу Дніпропетровську
1952-го року рухомий склад усієї транспортної інфраструктури Дніпропетровську знову поповнився – до нього додається 25 трамвайних вагонів, 3 тролейбуси та 2 автомобілі. Створений раніше проєкт по підвищенню потужності приніс перший результат – перша тягова підстанція почала виробляти більше електроенергії. Продовжилось і оновлення усіх компонентів для підвищення потужності четвертої тягової підстанції, а умови для побутових і виробничих підприємств тільки покращувались.
Оновлення дійшло і до транспортних депо – у профілакторії другого депо поклали асфальтний шар на підлогу будівлі, відділення кас було переобладнано під гуртожиток для робітників, відкрили їдальню в першому депо. 1952-го року активно продовжували та оновлювали не тільки маршрути й депо, а і транспортний засіб – підприємство того року купило зварювальну машину та токарний верстат для експлуатації тролейбусів. Загалом за цей рік тролейбусом було перевезено до 12 мільйонів пасажирів.
Наступного року підприємство міського електротранспорту тільки продовжувало міцніти та розширюватися – так, із покращенням стану п’яти тягових підстанцій Дніпропетровську, а також змонтованого телефонного комутатору управління, з’явилась можливість збільшити рухомий склад, що і було зроблено. Вулицями нашого міста з 1953-го року стали рухатись додаткові вісім тролейбусів.
Таким чином, парк рухомого складу налічував в своєму складі вже 239 трамвайних вагонів та 37 тролейбусів. Тож, міська влада вирішує продовжувати відкриття нових тролейбусних ліній – наступна лінія будувалася тодішнім проспектом імені Газети “Правда” (нині Слобожанський). Під кінець року додалось ще три тролейбусні машини, а за весь цей рік увесь дніпропетровський електротранспорт перевіз більше ніж 140 мільйонів пасажирів.
Наступного 1955-го року суттєво рухомий склад не змінювався – кожен день на робочі місця виходили кваліфіковані робітники, а вулицями міста курсувало до 205 трамваїв і до 26 тролейбусів, протягом кожної доби перевозилось до 413 тисяч пасажирів. Загальна протяжність тролейбусних електричних ліній на той час вже складала 18 кілометрів, в той же час продовжувалася робота над зведенням третього тролейбусного маршруту.
У післявоєнний час вдалося успішно ввести тролейбусні маршрути у повсякденний час Дніпра – майже щороку додаються або оновлюються тролейбусний транспорт, тим самим інвентарна кількість всього рухомого складу стрімко збільшувалась. Із плином часу відкривалися нові тролейбусні маршрути, згодом електротранспорт буде займати майже всі райони міста, а містом будуть споруджуватися тролейбусні лінії. Працівники щорічно долали усі складнощі тодішнього часу, займавшись своїми повсякденними справами. Вони професійно лагодили транспортні засоби, доглядали колійні лінії та протяжну контактну мережу.
