Дніпровське метро – одне з найкоротших у світі. Воно складається з 1 гілки та 6 станцій, довжиною всього 8 км. Що стало причиною будівництва і чому наше метро не зуміло “вирости” до планованих масштабів – 4 гілки загальною довжиною 100 км – спробуємо розібратися.
З чого все починалося?
З кожним роком населення міста продовжувало зростати. Потрібна була нова транспортна система. Вибирали між швидкісним трамваєм (як зараз у Кривому Розі) та звичайним метрополітеном. Вирішили, що найкращим варіантом буде метро. Але не поспішали його реалізовувати за двома факторами: по-перше, не хотіли відкривати у закритому місті, а по-друге, стояла вимога на будівництво – 1 млн жителів. Коли вже в нашому місті з’явився мільйонний житель, то радянська влада не поспішала про це розголошувати через холодну війну.
Ситуація почалася вирішуватись завдяки генеральному секретареві ЦК Компартії Радянського Союзу Л.І. Брежнєву, який у 1979 році приїхав до Дніпропетровська (тодішнього Дніпра). Місцевій владі спільно з першим секретарем ЦК Компартії України Володимиром Щербицьким вдалося домовитись із генеральним секретарем. Метрополітен був включений до списку найважливіших будівель СРСР, з акцентом не лише на транспортну систему, а й укриттям на випадок ядерної війни. У тому ж 1979-му Рада Міністрів СРСР ухвалила рішення про початок будівництва. Почалися проектні та документаційні роботи. Плани були “наполеонівськими” – метро мало охопити все місто і складатися з 4 гілок.
20 лютого 1981 року розпочалося будівництво. Було закладено перший ствол. До нашого міста приїхали найкращі фахівці з усього СРСР. За проектом мало відкритися 9 станцій, які б сполучали заводські райони Дніпра та центр (причому як нижню частину, так і верхню) – “Комунарівська” (зараз “Покровська”), “Проспект Свободи”, “Заводська”, “Металургів”, “Метробудівників”, “Вокзальна”, “Театральна”, “Центральна”, “Музейна”.
У 1982 році після смерті Брежнєва будівництво почало зменшувати свої темпи. Але наявність холодної війни змушувало продовжувати будівництво. Після “перебудови” швидкість вже помітно знизилася, влада намагалася це виправдати складними ґрунтами та непростим фінансуванням.
Незважаючи на всі складнощі, метробудівники намагалися не зупинятися: дуже повільно, але поступово намагаючись зрушити будівництво. Після розвалу СРСР будівництво остаточно було призупинено, навіть незважаючи на те, що добудувати залишався невеликий відсоток ділянок. Грошей був і на добудову, і консервацію об’єкта. Чиновники щороку “годували” мешканців безглуздими обіцянками, але їм уже ніхто не вірив. Наприкінці 1994 року Павло Лазаренко почав активно просувати будівництво. Він зміг довести важливість будівництва та “добув” гроші з бюджету. Неймовірно, але будівництво справді було продовжено! Для того, щоб метрополітен швидше відкрився, було ухвалено рішення прибрати з першої пускової ділянки 3 станції у центрі міста. У наше місто знову повернулися метробудівники з усієї СНД і, зробивши кропітку роботу, – диво сталося.
29 грудня 1995 року було введено в експлуатацію перші шість станцій. Радості жителів міста не було меж. Здавалося, що вже жодних проблем не доставить відкрити станції через кілька років, але почалася економічна криза, і про метро довелося забути.
Сучасні проблеми
У 2016 році мерія Дніпра уклала контракт із турецькою компанією “Limak”. У планах було добудувати станції “Театральна”, “Центральна” та “Музейна” до 2021 року. Будівництво відновилося, але повільно. Насамперед це було пов’язано з бюрократичними складнощами. Через кілька років “будова” переросла в активну фазу і тривала до 24 лютого 2022 року. Після початку війни турецький підрядник евакуював своїх співробітників і тому добудова знову зупинилася, йдуть тільки роботи з відкачування води.
Наше метро незвичайний та складний об’єкт, але ми віримо, що колись воно обов’язково добудується!
