У Дніпрі є ряд архітекторів, які свого часу формували вигляд сучасного міста. Серед них Павло Нірінберг, за проектами якого збудовано знакові об’єкти Дніпра. «Бунтівний і творчо невгамовний», – так назвав його автор книги «Дніпровські зодчі», письменник Ігор Родіонов. Далі на dnepr-future.
Народився Нірінберг у Вінниці, пройшов довгий шлях до своєї мрії – архітектури: навчання у Саратовському будівельному технікумі, Ленінградському інституті цивільних інженерів, робота в Сибіру і приїзд в 1967 році у Дніпропетровськ, де його призначають головним архітектором проектів. Сімдесяті роки стали для нього потужним ривком в професії. Реалізувались практично всі задумані проекти. Найвідоміші – в цьому переліку.
Реконструкція кінотеатру «Родіна»
Один з найстаріших кінотеатрів міста, майже ровесник кінематографу, історія якого сягає в далеке минуле.
Після пожежі 1972 року кінотеатр реконструювали за проектом Нірінберга. Це була робота за покликом душі. Архітектор прибрав зайві елементи минулого сталінського і хрущовського періоду, що придало конструкції монументальність.
Він в той час багато працював над акустикою, інтер’єром, сам придумав незвичайну люстру в вигляді дощових краплин. З роками на запитання чи хотів би щось змінити в цьому проекті, відповів:
«Я б не зробив краще, ніж є». Це був його улюблений об’єкт.
Вісімнадцятиповерховий будинок на пр. Дмитра Яворницького (мешканці Дніпра знають його як Будинок книги)
В період забудови панельними будинками, що було дешево і вирішувало питання розселення комуналок, душа зодчого бунтувала. Але він зумів з тих же панелей спроектувати оригінальну будівлю зі зручним плануванням квартир. Будівля виросла на вершині пагорбу і видна з багатьох точок міста. Мешканці назвали її жартівливо «чортів палець».
Житловий масив Перемога (керівник О. Хавкін)
В 70 роки минулого століття актуальними для архітектури міста стали нові житлові масиви і висотні будинки.
У спогадах тодішнього голови міськвиконкому Віктора Бойка, записаних письменником Ігорем Родіоновим, він говорив : «Ми хотіли зробити Дніпропетровськ не схожим на інші міста». Саме тоді зібралась команда однодумців, об’єднаних любов’ю до свого міста.
У 1968 році почалося будівництво житлового масиву Перемога. Проект втілювався десять років.
У 1983 році архітектори проекту житлового масиву Перемога, в тому числі і Павло Нірінберг, отримали Державну премію СРСР. Це була найвища нагорода того часу.
Двадцятивосьмиповерхові житлові будинки на житловому масиві Перемога
Тема висоток періодично була присутня в обговореннях, але навіть в столиці не поспішали її реалізувати. А тут у Дніпропетровську місцеві архітектори подали проект. Пробивати його довелось нелегко.
Дві спроектовані Павлом Нірінбергом двадцятивосьмиповерхові висотки на кільцевій розв’язці були експериментальним будівництвом, що вимагало нових технологій. На той час це були найвищі будинки в Союзі. Не вистачило коштів на зовнішнє оформлення, але блискуче було вирішене архітектурно-будівельне завдання. Третя висотка, яка була в проекті, так і не з’явилась за нестачею фінансів , які забрали на проведення олімпіади 1980 року в Москві.
Літній театр в парку ім.Шевченка (співавтор Т.Свірежева)
Літній кіноконцертний зал проектували на замовлення Міністерства чорної металургії до Дня металурга. П. Нірінберг з притаманним йому запалом приступив до роботи. Строки були обмежені. Архітектор доробляв проект по ходу будівництва,сам брав активну участь в процесі, навіть навчав молодих майстерності кладки цегли.
Літній театр був розрахований на 1500 місць, тому стало питання акустики. Нірінберг спроектував дах з підвісними конструкціями, та ще і пропустив через отвори в ньому три високі тополі. Тоді для країни це була новація.
Зараз літній театр покинутий, порожній і лише нагадує старшому поколінню про колишні фестивалі, конкурси і заповнену глядачами залу .
Цирк на 2000 місць (співавтор С. Зубарев)
Цирк – об’єкт по-своєму унікальний. В радянські часи проектуванням і будівництвом таких споруд займалась лише одна московська організація. А тут дніпропетровці виявили бажання побудувати цирк своїми силами. І добились свого.
Роки роботи над проектом, а потім будівництвом були для Нірінберга неспокійними. Він доробляв проект, сам робив ескізи, сумнівався, перевіряв…
Вперше у вітчизняній практиці із збірних залізобетонних частин було зібране шатрове покриття цирку.
Ця будівля прикрасила Набережну і стала візитною карткою міста.
24 грудня 1980 року цирк запалив святкові вогні!
Приміщення Дніпровського міськвиконкому
Колеги Нірінберга згадували, що він не хотів брати цей проект, тому що йому не приглянулось місце, вибране для будівництва, а ще більше «наглядачі», які мали відстежувати будівництво. Перші роботи над проектом не сподобались міській владі. Хтось на презентації проекту навіть відрізав скальпелем частину макету і переніс його в інше місце. Але відмовитись від виконання не було можливості, тому архітектори взялись за роботу. Пошуки принесли нові рішення. В 1973 році проект був завершений і відправлений на затвердження до Києва, в Держбуд.
Проект затвердили. В процесі будівництва стало питання старої будівлі кінотеатру «Побєда», який прилягав до будівельного майданчику. Автори проекту хотіли зберегти його, вписати в єдиний комплекс з міськвиконкомом. Але партійне керівництво міста прийняло рішення знести кінотеатр.
Були проблеми з зовнішньою обробкою стін. Дефіцит матеріалів і коштів заставив шукати оригінальні рішення. Місцеві умільці винайшли метод дрібного мармурового напилення. Іще ряд новацій були випробувані саме на цій будівлі.
Часи, в які творив талановитий архітектор, були не легкими. Павло Нірінберг пізніше, уже проживаючи в Америці, згадуватиме : «Архітектура, на відміну від інших видів мистецтва, муза особливо підневільна. Вона, на превеликий жаль, підпорядкована капризам царів, королів і …секретарів обкомів.»
Павло Нірінберг, за спогадами його колег, один з найяскравіших представників архітектурного середовища Дніпропетровщини минулого століття. Він був особистістю непростою, як і всі талановиті люди.
Про його життя і професійну діяльність письменник Ігор Родіонов написав у своїй книзі «Дніпропетровські зодчі». Книга основана на спогадах близьких людей, сучасників архітектора і на документальних фактах.
