Кожна зміна політичного та соціального режимів починається з перейменування вулиць. Так було за радянської влади, за німецької окупації, при здобутті Україною незалежності. Більшість вулиць, які ми проходимо або проїжджаємо кожен день, колись мали інші назви. І ці назви тією чи іншою мірою відображали реалії того часу. Вулиці Дніпра – не виняток. Далі на dnepr-future.
Від прикметників – до власних назв
У дореволюційній Російській імперії до назв вулиць, площ та провулків підходили найчастіше з утилітарної точки зору. Розташовувалося на вулиці видавництво книг, газет та журналів – вулицю називали Видавничою. На сусідній вулиці могла бути друкарня, де друкували всі ці видання – тоді вулиця називалася Друкарською. Така топоніміка була цілком логічною, зрозумілою та сприяла швидкому вивченню міста.
В Катеринославі було так само. Вулиці Лікарняна, Базарна, Гімназійна, Єврейська, Поліцейська, Клубна, Тиха. Якщо добре погуляв на Клубнiй, додому краще повертатися через Тиху, а не через Поліцейську.
Після революції ситуація змінилася. Радянська влада любила монументалізм і не визнавала надмірностей. Якщо будівля, то максимально прямокутна. Якщо пам’ятник, то такий, щоб за хвилину не можна було згадати, кому цей пам’ятник і як він виглядає. Якщо увічнювати видатних людей, то на віки (як тоді вважали). Так само вийшло і з назвами вулиць – майже всі вони отримали власні імена. І якщо з Чкаловим, Чернишевським, Куйбишевим чи Ворошиловим питань не виникало (всі знали, хто це такі), то багато назв виявилися загадками без відгадок. Хто такі Сєров, Столяров, Рогальов, Миронов – знав лише вузьке коло посвячених. Добре, якщо на вулиці була меморіальна табличка, яка пояснювала походження назви. Але найчастіше її не було.
Новий погляд
Починаючи з 1989 року, коли комуністична залізна хватка стрімко слабшала, по УРСР прокотилася перша хвиля перейменувань вулиць. Зачепила вона переважно Київ та західні регіони України. Дніпропетровськ тримався аж до Євромайдану. У нас вулиці та проспекти продовжували називатися іменами Карла Маркса, Кірова, Тельмана, Карла Лібкнехта та інших комуністичних діячів.
У 2015 року вся радянська топоніміка припинила своє існування. Причина поважна – ухвалення Верховною Радою закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного режимів». Наприклад, вулиця Бабушкіна стала вулицею Шухевича, проспект Калініна назвали на честь загиблого на Майдані Сергія Нігояна. Для більшості жителів міста настало дежа-вю: багато вулиць названо іменами, які ні про що не говорять. Але у вік інтернету дізнатися, на честь кого названо вулицю чи провулок, не проблема.
Іноді доходило до комічного. Вулицю Дмитра Донського, який не мав відношення ні до СРСР, ні до компартії, все одно вирішили про всяк випадок перейменувати. Щоб далеко не ходити, її назвали на честь філософа та хрещеного батька українського націоналізму Дмитра Донцова.
І було б дуже добре, якби ці перейменування виявилися останніми.
