Кожен звичайний житель Дніпра, знає що таке їздити “оселедцем” вранці, за що городяни прозвали їх “скотовізниками”. Як з’явилися маршрутки у нашому регіоні – дізнаєтесь у матеріалі на dnepr-future.
Історія маршруток у Катеринославі
Першими перевозили людей у нашому місті візники. У тій ролі виступали селяни. Графік роботи був виснажливий, прослужити 20 років вважалося великим щастям. Вони працювали по 16-19 годин практично без вихідних, у коней був один вихідний на тиждень. Департамент транспорту тоді називали “Біржею візників”.
Наприкінці 19-го століття у візників з’явився конкурент – пароконні трамваї. Конку тягли 2 коні. У вагон вміщалося 12 пасажирів, а їздили вони набагато м’якше, ніж візники, що змусило останніх почати сильно нервувати за свій бізнес через те, що клієнти почали пересідати на “параконку”. Варто сказати, що умови роботи також сильно відрізнялися. У “параконщиків” вони були легшими: 2 вихідні, видавали нову форму. Такі умови змусили візників підвищуватися у класі та переходити на роботу параконника.
Пароконні трамваї проблему транспортної мережі міста вирішити не могли. Через рельєф запустити «трамвай» на Соборну гору було неможливо, і на околиці міста возити було проблематичним, тому з появою електричних трамваїв парокінні прибрали.
У 1908 році у Катеринославі з’являється новий вид громадського транспорту – це були невеликі “маршрутки”, які містили 9 місць. Вони “катали” людей до Новомосковська. Така подорож займала 55 хвилин, а обходилось в 1 рубль та 25 копійок. Усі машини були у власності однієї людини – Андрія Міклашевського. На оренді автобусної станції він економив, тому розміщував їх поряд зі своїм будинком. Інші хитрі підприємці зрозуміли, що на цьому можна добре заробити і почали також возити людей до Новомосковська, збільшивши місткість машин до 20 місць.
На той час правил для автомобілістів ще не існувало, тому дорожній рух викликав хаос. Лише у 1913 році запровадили ПДР у нашому місті. Найдивнішим пунктом було, що не можна лякати коней. Потрапити в ДТП за такої мало кількості машин треба було ще примудритися, такі події викликали резонанс і обов’язково друкувалися на обкладинки місцевих ЗМІ.
80-ті роки ХХ століття – сучасність
У СРСР ходили автобуси. Чисельність маршрутів на початок 80-х була близько 60 штук. Перші маршрутки у Дніпропетровську з’явилися приблизно у 1985 році. Вони їздили із лівого на правий берег, а інтервал становив 15 хвилин.
На початку 90-х транспортна мережа продовжила розширюватись. Містом їздили невеликі “газелі”, а перевізники вже тоді почали проявляти своє нахабство і підняли проїзд з 20 до 50 копійок. Електротранспорт того часу коштував 25 копійок, тож їздити у маршрутках могли дозволити собі не всі. При цьому в рухомому складі використовували все, що завгодно, навіть “ПАЗики” та “Ікаруси”. Останні були найбільш розвалені, їздили з одними дверима, які нерідко трималися за мотузки, здавалося що ось-ось і це “корито” вже розвалиться. Потім на їхню зміну з’явилися “спринтери” (“Мерседеси” невеликої місткості) та “Газелі”. Обидва види транспортних засобів стали справжнім жахом для людей з ростом 1.90 метрів, таким пасажирам доводилося постійно згинатися, щоб влізти в маршрутку. Ще недовгий час поїздили по нашому місту “рафіки”.
У 2000-х окрім нових маломістких “спринтерів”, почали з’являтися “Еталони” та “Богдани”. “Богдани” вже вміщали набагато більше людей, але в них нерідко велика шумова проблема – це колодки. Минали роки, вартість проїзду підвищувалася, а якість транспорту залишалася незмінною.
У 2016 році міська влада оголосила програму “Смерть маршруткам”. Частину маршрутів серйозно оновили, але там, де було не вигідно, великі автобуси вже зникли за кілька місяців, а після карантину «Covid-19» транспортних засобів у нашому місті поменшало.
Сподіваємося, що транспорт у нашому місті розвиватиметься і на всіх міських маршрутах їздитимуть зручні сучасні автобуси.
