Багато століть тому місця поховання наших предків були якоюсь таємницею та своєрідним святим місцем, оповитим легендами, що мають безліч сакральних знаків. І до сьогодні на території Дніпропетровської області знаходять безліч різних курганів, ще з часів стародавніх скіфів і навіть пізніших поховань. Далі на dnepr-future дізнаємося більше про міські цвинтарі міста Дніпро.
Місто Дніпро через свою молодість та специфіку розвитку не має таких знаменитих на всю країну кладовищ, як Київ, Львів або Кримський півострів. Багато старовинних цвинтарів у ті чи інші роки просто порівнювали із землею. Не вціліли донині також іудейські цвинтарі, які з’являлися наприкінці XIX-початку XX століть. На жаль, не зберігся Севастопольський цвинтар, а також цвинтар, на якому нині розташувався сучасний стадіон – «Дніпро-Арена».
На балансі міського КП «Ритуальна служба» перебувають двадцять чотири цвинтарі, які мають статус закритих. До цього списку додано ще три офіційно відкриті до теперішніх часів, а саме: Дієвський, Краснопільський та Новоігренський цвинтар.
Про історію рідного краю також багато можуть розповісти некрополі. Одним з найдавніших і найзнаменитіших знаходиться в селищі Старі Кодаки, поряд із цим місцем ще триста років тому знаходилася давня фортеця. Варто зазначити про збереження до наших часів старовинного Севастопольського цвинтаря, де розташовані поховання ще XIX століття. За всю історію кладовищ з часів Катеринослава до Дніпропетровська зафіксовано поховання практично у всіх районах міста. Стародавні поховання історично фіксувалися протягом близько тисячі років, відносно ареалу території міста.
Найвідомішими є поховання слов’ян-русичів на Ігрені, Самар, Кодак, Новий Кодак, Діївка, Сухачівка, Таромське, Лоцманська Кам’янка, а також багато інших селищ, слободи.
«Некрополь» – це найвідоміша назва давніх поховань міста. На жаль, основна частина таких некрополів була знищена у ХХ столітті. За радянської доби практикували систему обов’язкової ліквідації місць поховань там, де планувалася інтенсивна забудова. У багатьох містах в епоху СРСР некрополі зберігали як заповідники, чого не скажеш про наше місто.
Цвинтар слободи Половиці
Цвинтар слободи Половиці є найдавнішим, що розташовувався в самому центрі міста. 1743 року було засновано слободу Половиця, яка розташувалася в районі нинішнього центру міста, а саме на вулицях: Андрія Фабра, Набережна, Барикадна та Старокозацька. Чисельність слободи становила приблизно тисячу людей. Одним із найзнаменитіших мешканців поселення слободи Половиця є козак Лазар Глоба, який заснував два найбільші парки міста – імені Лазаря Глоби та парк Шевченка. У 1793 році в одному з парків був похований знаменитий козак, а на місці поховання стоїть пам’ятник.
Ховали своїх одноплемінників жителі слободи Половиця на схилі пагорба, а точніше – за Довгою балкою. Історичні документи не містили відомості про поховання, їх знайшли нащадки зовсім випадково – вже на початку минулого століття. У 1905 і 1914 році випадково виявили кілька поховань при будівництві одного з корпусів Гірського університету, а також поряд – в районі пам’ятника Ломоносову. Тоді вдалося витягти з-під землі рештки трун, що зтліли, зі скелетами козаків, на яких виявили фрагменти одягу, а також мідні та дерев’яні хрестики. Виявляється, багато років на дуже жвавій вулиці міста поспішали у своїх справах дніпряни, навіть не здогадуючись про те, що під ногами знаходиться стародавній некрополь.
«Дніпро-Арена» – стадіон, збудований на кістках
Найголовніший цвинтар тодішнього Катеринослава утворився в 1790-ті роки в районі південного заходу від основної забудови міського масиву. Тепер це центр Дніпра, а раніше місто займало лише невелику територію з кількох кварталів і вулиць, і міський цвинтар знаходився на достатній відстані від міста. Величезний масив поховань знаходився тут до 1936 року, тепер же ця ділянка проходить через вулиці «Херсонська» – «Світлова» – «Короленка» – «Костомарівська». Багато фотографій та історичних документів, що стосуються цього цвинтаря, до нашого часу не вціліли.
За 140 років існування Головного кладовища Катеринослава, на ньому було поховано понад 100 тисяч осіб, а одним із перших на цій ділянці знайшов вічний спокій губернатор Катеринослава Василь Васильович Каховський. На жаль, у 1930-ті роки влада безжально знесла основну частину некрополя, на новому місці звели стадіон «Сталь» у 1936 році. Південна частина також не залишилася осторонь і через тривалий період була перероблена для майбутнього готелю та інших спортивних комплексів. А вже 2008 року на цій території звели новий стадіон «Дніпро-Арена». Міський цвинтар Катеринослава міг би стати історичним заповідником, але став лише сумною плямою історії міста.
Фабричне – Чечелівський цвинтар
Цей цвинтар є другим за давниною некрополем Катеринослава. Фабричне виникло майже одночасно Головним. Перші поховання на цій ділянці почалися ще у 18 столітті, а назву свою носить завдяки основному фактору свого розвитку. Тут ховали працівників фабрик Катеринослава, які працюють із 1794 по 1837 роки. Причиною швидкого наповнення Чечелівського цвинтаря стала висока смертність серед працівників.
З 1860-х років цвинтар мав нову слободу – Чечелівка. Протягом наступних десятиліть район цвинтаря став інтенсивними темпами розвиватися і почав займати велику площу між новими вулицями міста. У період Світової війни тут стали ховати ще й військових через великі втрати серед захисників держави. В одному некрополі ховали союзних воїнів, а в другому – війська противників: німців та італійців. Після війни цивільний цвинтар був ліквідований владою, а на його місці звели новий парк Калініна, який пережив непрості часи, але з 2000-х років почав поступово розвиватися та покращуватись.
Забутий нагірний пантеон – Севастопольський цвинтар
Третій за віком некрополь Катеринослава, який проіснував близько одного століття. Тут знайшли спокій приблизно до 10 тисяч солдатів у період Кримської війни 1853-1856 років. Севастопольський цвинтар працював аж до Другої світової війни, проте згодом був закритий рішенням міського виконкому. Після цього, у 1956 та наступні роки займалися благоустроєм території та майбутньою спорудою Севастопольського парку.
Після оголошення незалежності України Севастопольський парк перейшов у стадію поступової розрухи, а наступні роки принесли парку лише скандали у зв’язку з майбутнім цієї ділянки. У 1997 році в парку впала Тріумфальна арка, зруйнувалося містечко атракціонів, фіксувалися факти зникнення металевих літер з головного монумента, розриття ділянки, підготовки великого котловану для будівництва релігійного центру, проте Севастопольський парк і досі потребує капітальної реконструкції.
Єврейські, Караїмські та Нові Єврейські цвинтарі
Також у Катеринославі існували цвинтарі за національним принципом. Такими цвинтарями 19 століття був Єврейський і Караїмський цвинтар. Вони були на західному схилі Довгої балки міста, південна околиця міської забудови. Зараз це ділянка між вулицями Дарвіна – Повітова – Курганська. На завершення 19 століття ці цвинтарі вже почали порожніти, але на ділянці ще залишалася достатня кількість пам’ятних об’єктів. Після Другої світової війни 1947 року рішенням влади міста територія двох цвинтарів переходила під індивідуальну житлову забудову. Зараз тут знаходяться приватні будинки та автобаза.
Територія сучасних зелених насаджень у парку Писаржевського насправді була некрополем Нового єврейського цвинтаря. Воно було засноване на початку 20 століття та функціонувало до 1960-х років. Тут поховано десятки тисяч євреїв, найвідоміший з них – Мойсей Карпас, який був найбагатшою людиною та меценатом. До початку 1950-х років тут також знаходилися залишки мавзолеїв та історичні пам’ятки. Вся ділянка парку та прилеглі до нього будинки побудовані на кістках похованих тут людей, які й досі знаходять під час будівельних робіт.
Запущений парк на кістках Нового міського цвинтаря
Великий зелений масив навпроти Писаржевського парку був раніше місцем, яке використовували під поховання, назва якого – Новий міський цвинтар. З’явився некрополь перед революцією 1917 року, а зупинив свою роботу наприкінці 1950-х років. Цей цвинтар був головним для нашого міста в епоху 20 століття, проте історичної документації та фотографій майже не залишилося для вивчення наступних поколінь. Єдина могила, яка залишилася на цьому місці, – це могила знаменитого дніпропетровського архітектора Олександра Красносільського, який ідеалізував фасади будівель ЦУМу, Дитячого світу, ПК імені Ілліча та інші.
Від похованих тіл у Новому міському цвинтарі залишився великий військовий некрополь із понад 2 тисяч військ Червоної Армії, які загинули у боях під час Другої світової війни або від отриманих травм чи ран у період 1943-1946 років. У Дніпрі поступово виявляють залишки старого цвинтаря – вежу з годинником, автозаправку, сучасний автосалон, автостанцію «Південний», ресторан, усі вони збудовані на кістках людей, які здобули тут вічний спокій. Тисячі громадян зараз перебувають під фасадами сучасних будівель Дніпра.
Головний пантеон міста – Запорізький цвинтар
Після закриття Нового міського цвинтаря, у період 1957-1958 років було вирішено заснувати новий цвинтар – Запорізький. Воно займає трикутну ділянку біля південних частин Дніпропетровська вздовж Запорізького шосе та ж/м Тополя-3. Нині він є найстарішим пантеоном міста. Більше того, на цьому цвинтарі ховали найвидатніших громадян. Наразі цей пантеон закритий для поховань, винятками є люди, які зробили особливий внесок для міста Дніпро. Цвинтар в даний час знаходиться в хорошому стані, і є надія, що він не повторить сумну долю попередніх некрополів.
На Запорізькому цвинтарі набули вічного спокою такі відомі особи, як Олександр Макаров, – директор ЮМЗ – почесні громадяни міста, Герої Радянського Союзу, вчені, а також академіки – Олександр Чекмарьов, Кирило Стародубов, Всеволод Лазарян, Зот Некрасов та багато інших. На ділянці цвинтаря є і габаритні пам’ятки – найбільшим є пам’ятник біля могили футболіста «Дніпра» Сергія Перхуна, який трагічно помер 2001 року. Також неподалік території Запорізького цвинтаря є недобудований крематорій, масштабне будівництво якого так і не завершили.
Сурсько-Литовський цвинтар, головний некрополь пізнього радянського періоду
У пізню епоху радянського союзу наприкінці 1970-х, на початку 1990-х став Сурсько-Литовський цвинтар. Виділена ділянка для нього займає близько 50 гектарів, а знаходиться вона біля тодішнього Сурсько-Литовського шосе, яку потім перейменували на проспект Богдана Хмельницького. Кладовище розвивалося в епоху розвитку Дніпропетровська, яке стало містом-мільйонником, а до початку 1990-х років швидко заповнилися в ньому місця.
На Сурсько-Литовському цвинтарі знаходиться велика кількість алей-вулиць та ділянок. У центральній частині некрополя поховано понад десяток відомих особистостей Дніпропетровська, таких як Олег Петров, який займався архітектурою, Гаррі Логвін, диригент міста, Михайло Шатров (Штейн), письменник та краєзнавець Дніпропетровська, Султан Рахманов, спортсмен та інші. Родзинкою даного пантеону є окрема частина для поховань циган – цей циганський масив був створений у період із 1980-1990-х років. За традицією тих часів місця поховань були надзвичайно помпезними та відрізнялися зовнішнім виглядом від інших людей. Це були повноростові статуї, виготовлені з граніту. На пальцях монумента навіть вливали справжні обручки, що відображало звичаї тієї епохи.
Краснопільський, Ново-Ігренський та Ново-Клочківський цвинтар, некрополі незалежної України
З початку 1990-х років для Дніпропетровська розпочалася нова епоха – старі переповнені пантеони були закритими для поховань, а натомість створювалися нові цвинтарі. Нові цвинтарі відрізнялися від інших великою віддаленістю від основної частини міста, де проводилася масова забудова. Масштаби їх вражають – вони не поступаються площею Сурсько-Литовському кладовищу. На цих свого роду «демократичних» цвинтарях окремо створювалися елітні ділянки, де могли набути вічного спокою відомі особистості. Тим не менш, представники ділової та культурної еліти міста продовжують віддавати перевагу у бік Запорізького або Сурсько-Литовського цвинтаря, які ближчі до центральних кварталів міста та зручніші за транспортною розв’язкою.
Сільські та селищні цвинтарі
Окрім звичайних цвинтарів Катеринослава-Дніпропетровська, у місті також є десятки сільських та селищних пантеонів. Вони існували і зараз існують, і кожен має свою історію. Так, некрополь біля села Чаплі зберіг у собі з десяток унікальних пам’ятників, що датуються періодом з кінця 19 – початком 20 століття, а також залишки Старого Ігренського цвинтаря та інших некрополів міста.
Історія багатьох цвинтарів 20 століття явно не є приводом для наслідування – в інших європейських державах того часу проводили реконструкцію старих некрополів, проте в Радянському Союзі проводилася політика ліквідації старих цвинтарів та забудови їхніх ділянок на кістках стадіонами та меморіальними парками. В результаті сьогодні є великі парки-некрополі та парки «живих та мертвих». З різних спонукань було ліквідовано велику кількість місць поховань, які опинялися у забудові мегаполісу Дніпропетровська, що швидко зростає.
У будь-якому разі потрібно було зберегти хоча б найцінніші історією цвинтарі для нащадків. Створюючи меморіальні парки на місцях колишніх поховань, варто було б запровадити спеціальну систему за винятком знущань над могилами – у тому числі перед вибором місця для будівництва майбутніх комплексів та місць активних розваг. У результаті, з боку влади Радянського Союзу було «варварським» – політика забуття пам’яті, руйнація та ліквідація старих цвинтарів, у тому числі некрополів євреїв, а також спеціальні ухвалені рішення щодо зведення активних атракціонних комплексів, у тому числі спортивних. Що у свою чергу призвело до фактичного руйнування та забуття забуттю пам’ять про похованих на цих ділянках людей.
