У Дніпрі є по-своєму унікальний архітектурний пам’ятник, який пережив десятиліття розквіту , згодом десятиліття руйнації, і став в останні роки чи не найчастішою темою для обговорень, дискусій, торгів і судових позовів. Це палац культури металургів, який старше покоління радянських часів пам’ятає як палац Ілліча. Далі на dnepr-future.
Наша кореспондентка взяла інтерв’ю у історика, культуролога, краєзнавця, кандидата історичних наук Максима Кавуна, який у 2012 році став ініціатором створення групи на захист будівлі. Ось що він розповів про історію і сьогоднішній стан пам’ятки архітектури.
Історія палацу металургів
Історія почалася в 1925 році. Це був період індустріалізації, активного будівництва, одержавлення культури. При великих підприємствах будували культурні заклади. Тому Дніпропетровський металургійний завод імені Петровського (колишня «Брянка») теж отримав дозвіл на будівництво палацу праці у Катеринославі (Дніпрі).
Конкурс проектів не дав бажаних результатів, тому місцева влада звернулась до архітектора Олександра Леонтійовича Красносельського.
До речі, його проект був зроблений в стилі неокласицизму. Архітектор погодився реалізувати з умовою, що він поїде у відрядження до Москви і Санкт-Петербургу, щоб ознайомитись з новими течіями в архітектурі. Після відрядження Красносельський, вражений побаченим, створює новий проект вже в стилі конструктивізму. Палац металургів став єдиним його проектом в цьому стилі. Це одна з найбільших і найкращих споруд в Україні конструктивістського стилю.
Відкриття відбулося у 1932 році, розповідає історик. Називався він в усі часи по-різному: «Палац культури металістів ім. Ілліча», «Палац заводу імені Петровського», «Театр металургів», «Великий театр».
У 1935-36 роках за проектом того ж Олександра Красносельського в палаці добудували великий театр на 1600 місць.
Під час війни палац був зруйнований, але його швидко відновили.
Період розквіту
Найяскравішим періодом розквіту цього культурного центру стали 30-60 роки ХХ століття. Це була перша сцена області, в приміщенні працювала обласна філармонія, приїздили з концертами, виставами столичні артисти, найважливіші заходи проходили саме тут. Різноманітні гуртки художньої самодіяльності, студії, велика бібліотека, притягували сюди масово мешканців міста.
Занепад
Будівництво театру опери та балету, стадіону «Метеор» в центрі міста стало початком занепаду для палацу металургів. Далі банкрутство заводу – власника і біля двадцяти років руйнації.
З 2000 року будівля стояла порожньою, її розграбували, в багатьох місцях протікав дах, що пришвидшило її руйнацію.
Місцева влада навіть хотіла знести палац.
У 2017 році будівлю було продано за 7,8 мільйонів гривень. Покупцем стала київська фірма.
Відродження
Максим Кавун згадує:
«У 2012 році ми створили ініціативну групу після заяви міської влади про його знесення і ми відстоювали палац в Києві. Тоді ніби – то будівлі надали статус місцевої пам’ятки архітектури. Але власник не погоджується з цим статусом і подав черговий позов до суду. Бо статус накладає додаткові обов’язки і витрати. Якщо, наприклад, в Америці власникам історичних пам’яток на якісну реставрацію виплачуються кошти, то у нас все навпаки.
Я сам писав історичну довідку і виступав за внесення палацу до переліку архітектурних пам’яток, яку в Києві затвердило міністерство. Я взагалі вважаю, що це пам’ятка національного значення. Це найбільша споруда конструктивізму на південному сході України. Але тут важливо, що охоронний статус є. Я сподіваюсь, що статус буде збережено і позитив наразі в тому, що ця будівля врятована.
Та реконструкція, яка проходить зараз, необхідна для того, щоб врятувати палац від повної руйнації. Особливо це стосується задньої частини, де була розташована глядацька зала. Дах протікав 20 років і тому ця зала вціліла частково. Там втрачено два барельєфи з десяти.
В цілому в мене ставлення позитивне до реконструктивних робіт. Збережено мінімум п’ять великих залів радянської доби і новий власник обіцяє повернути їм первинний вигляд. Пілястри, капітелі, барельєфи, навіть довоєнні сходи збереглись. Стан інтер’єрів перевершив очікування.
Зроблено косметичний ремонт фасадної частини, замінені вікна, пофарбовані стіни – це відповідає стилю конструктивізму, бо він не має декору.
Бокові крила вже почали здавати в оренду. Я не бачу в цьому нічого поганого, бо в бічних крилах звичайні приміщення, які не мають такої цінності, як центральна частина.
Щодо центральної частини, то хотілося б, щоб при реконструкції враховували думку експертів, істориків, краєзнавців.
Ця споруда заслуговує на книгу і вона вже написана мною, чекає видання».
