У листопаді 1982 року в Дніпрі офіційно відкрили Кайдацький міст. Для міста він був четвертим мостом через річку. Рух автомобілів в обох напрямках почали забезпечувати одразу шість смуг, а у 1996 році мостом почав їздити трамвай, який з’єднав селище Нові Кодаки та багатоповерхові житлові масиви “Діївки” з Донецьким шосе. Як саме будували міст у Дніпрі, розповімо детальніше на dnepr-future.
Переправа через місто
Кайдацький міст став п’ятим за хронологією побудови та одним із наймолодших мостів у місті.
Хоча збудувати його вдалося лише у XX столітті, на тому ж місці вже була переправа через місто, яке на той час носило назву Катеринослава.
У XVII-XVIII століттях саме у цьому районі відкрили найдавніший дніпровський перевіз, від Нового Кодака до “Ломівки”.
На певний час його закривали, але під час Другої світової війни знову почали використовувати, хоча й не на постійній основі.
Популярною переправа стала у повоєнні часи, а пізніше і зовсім вирішили побудувати стаціонарний Кайдацький міст.
Кодацький перевіз використовувався протягом двох століть, він розташовувався в районі Нового Кодака на правому березі, і Кам’янки – на лівому. Здебільшого перевозом користувалися жителі Лівобережної України, які їхали на Запорозьку Січ і в більш південні райони.
За даними істориків, мандрівники із західного краю, всі чумацькі й козацькі ватажки, які йшли на Дон і в Кагальник по рибу, з одного боку, а також промисловці й торговці з Курської, Орловської, Воронезької та Харківської губерній, які вирушали до Криму за сіллю, з другого боку, переїжджали через Дніпро по зазначеній переправі.
Пізніше за розпорядженням запорізького коша на лівому боці Дніпра навіть з’явилася перевізна команда, яка могла б допомогти усім із вантажем при переправі.
Коли в Катеринославі почалося активне будівництво нових споруд архітектури на правому березі Дніпра, стару Кодацьку переправу вирішили прибрати.
З 1796 року з’явилася нова переправа через Дніпро – навпроти Катеринослава. Це був так званий “наплавний міст”, місце розташування якого в XIX столітті постійно змінювали – від Амурського мосту до Центрального.
У 1884 році у місті побудували перший стаціонарний міст, через 50 років – Мерефо-Херсонський залізничний міст, а ще через 10 років – дерев’яний міст, який замінив Центральний, відкритий у 1966 році.
План з будівництва
У другій половині XX століття у Дніпропетровську почали обговорювати ідею будівництва мостового переходу через Дніпро в районі колишнього Нового Кодака.
Тоді, у 1970-х роках там почали активно будувати великі житлові масиви – “Червоний Камінь”, “Комунар”, “Парус”.
Трохи пізніше почалося й інтенсивне будівництво житлового масиву “Фрунзенський” на лівому березі Дніпра. У підсумку місцева влада ухвалила рішення, що потрібен міст, який з’єднав би кілька великих районів міста.
Так у 1975 – на початку 1976 років почали проєктувати будівництво Кайдацького мосту.
Розробкою документів займалися місцеві фахівці у співпраці з експертами спеціалізованих проєктних інститутів “Дніпроцивільпроєкт” та “Ленінградмістобуд”.
Новий міст мав бути вдвічі ширшим і забезпечувати шестисмуговий рух зі швидкісним трамваєм, зв’язуючи північний район міста з центром.
Це мала бути автотранспортна магістраль, яка дала б змогу трохи звільнити центр і підвищити безпеку руху, до того ж зменшилося б й забруднення повітря вихлопними газами.
Здати міст в експлуатацію планували до 1980 року, а займатися його зведенням доручили колективу Дніпропетровського тресту “Мостобуд-1”.
Процес будівництва мосту
Деталі моста випускали на Дніпропетровському заводі мостових залізобетонних конструкцій, до того ж на території підприємства спеціально для цих цілей побудували два нові цехи. Для будівництва переправи задіяли чимало фахівців й з інших підприємств.
Мостобудівникам допомагали співробітники металургійної сфери, інші працівники підприємств міста. Складні завдання виконували Всесоюзний науково-дослідний інститут бурильної техніки та відділ конструкторського бюро Головмостобуду СРСР із Києва.
Для будівництва Кайдацького мосту застосували низку передових на той час технологій.
Спочатку мостобудівники встановили опори для мосту, дві на правому березі та ще три на річці. Міст мав бути досить широким, тож кожна опора мала складатися з трьох потужних стовпів.
Ускладнювало процес і те, що на глибині дев’яти метрів у річці знайшли велику скелю підвищеної міцності, й пробити сотні свердловин діаметром по 1,3 метра в короткі строки виявилося просто неможливим.
У підсумку будівельники вирішили застосувати новий метод буріння, який був випробуваний на будівництві моста через Амур у місті Комсомольську.
Бурили свердловини здвоєними турбобурами, які приводила у рух вода під тиском 40 атмосфер. Цей спосіб дозволив прискорити темпи буріння свердловин такого великого діаметра.
Багато було роботи й для водолазів, вони ретельно обстежували скелю, перевіряли чистоту та розміри пробурених свердловин, визначали місце валунів, які заважали підводним роботам. Приміром, на місці будівництва шостої опори водолази знайшли на скелі валуни.
У загальній панорамі Кайдацького мосту виділяються дві центральні опори. Найдовший проліт споруди звели на центральній.
Пізніше з’ясувалося, що русло річки з правого берега було скелястим. Під одну опору треба було пробити 18 отворів, об’ємом майже сім кубометрів кожен.
Досвід такого будівництва також був у будівників з Амура, але пороги Дніпра виявилися в кілька разів міцнішими. Тоді будівельники вирішили застосувати в складних місцях турбобури, які зазвичай використовують газонафтобурильники.
Московські фахівці допомогли дніпровським сконструювати спеціальні долота, і темпи будівництва помітно прискорилися.
Крім того, будівельники боролися із течією річки та льодом.
Через те, що для Кайдацького мосту шукали нові технології, він відрізняється від усіх подібних споруд в обласному центрі. У кожну зі складових частин вмонтували спеціальні троси з особливо міцних матеріалів, і таким чином прибрали численні деформаційні шви, щоб зробити його цілісним.
На всій довжині споруди вийшло чотири таких шви – два по центру, біля острова, через який пройшов міст, і два – на берегах. Решту блоків зв’язали між собою спеціальним клеєм, щоб врятувати конструкцію від зайвого стиснення взимку та розширення у спекотну погоду.
За сім років, коли тривало зведення нового мосту, траплялися й надзвичайні ситуації. Перед льодоставом порвалися 28-міліметрові сталеві троси, і будівельникам доводилося цілодобово боротися зі стихією.
Будували Кайдацький міст одночасно з двох берегів Дніпра, а завершити роботи вдалося лише у 1982 році, на два роки пізніше, ніж планувалося.
Урочисте відкриття мосту
Урочисте відкриття Кайдацького мосту стало приємною подією для міста, воно відбулося 5 листопада 1982 року.
Офіційно свято приурочили до “65-ї річниці великого жовтня” та “60-річчя утворення СРСР”, проходило воно на найвищому рівні.
На урочистий мітинг завітали перші особи міста та області: секретар міськкому партії Володимир Ошко, секретар обласного комітету Євген Качаловський, і навіть міністр транспортного будівництва Радянського Союзу Іван Соснов.
Про відкриття нового мосту написали всі місцеві ЗМІ, відзначивши розмах та масштаб параду. На правобережному в’їзді встановили меморіальну дошку, доповнили архітектуру прапори, гасла й транспаранти, грав оркестр, він виконав державні гімни СРСР і УРСР.
Почесне право відкрити міст надали тоді першому секретарю обкому партії Є. В. Качаловському, міністру транспортного будівництва СРСР І. Д. Соснову та передовим будівельникам.
Право першого проїзду через новий міст надали передовим водіям одного з автотранспортних підприємств міста.
Будівництво Кайдацького мосту тривало протягом семи років, але його поява у місті мала величезне інфраструктурне та містобудівне значення.
