У 1970 році 2 вересня на Дніпропетровщині розбився авіаборт моделі “Ту-124”, що належав компанії “Аерофлот”. Він виконував рейс, зареєстрований під номером 3630, за маршрутом Мінеральні Води-Ростов-на-Дону-Вільнюс. В авіакатастрофі загинули 37 людей. Детальніше про трагедію розповімо далі на dnepr-future.
Підготовка до польоту
Модель літака “Ту-124” випускали на Харківському авіазаводі. Пізніше ці літаки передавали повітряним компаніям та держфлоту. Авіалайнер, який здійснював політ того дня, був направлений до льотного загону УЦА в Москві, а потім авіаборт передали Міністерству авіапромисловості, направивши його до льотного центру.
У грудні 1965 року літак направили до авіазагону УЦА у Вільнюсі в Литві. Спочатку в літаку обладнали тільки 44 пасажирські місця, але пізніше переробили на 56-місну модифікацію. На момент катастрофи у авіалайнера було зафіксовано 7504 години нальоту, на його рахунку було 6996 посадок.
До складу екіпажу входили пілоти з 277-го загону. Командував польотом у тому рейсі досвідчений пілот Стефан Макаревич, обов’язки другого пілота виконував Олександр Заблоцький, бортмеханіком був Василь Кувшинов, а штурманом – Олександр Пономарьов.
Пасажирів того дня обслуговувала стюардеса Євгенія Лапицька.
Літак вилетів із Ростова-на-Дону вдень, там у нього була зупинка на кілька годин для обслуговування. Після підйому він зайняв ешелон у 8,4 тисячі метрів, загалом на борту розташувалися 32 пасажири.
Згідно з прогнозом погоди, у день авіакатастрофи в небі були шарувато-купчасті хмари на висоті 2-2,5 тисячі метрів, невелике бовтання і нестійкий вітер зі швидкістю до 6 м/с.
Ситуація до катастрофи
Коли літак пролетів Донецьк на ешелоні у 8,4 тисячі метрів, пілоти доповіли про обстановку у небі авіадиспетчеру, на що отримали команду якнайшвидше зайняти ешелон у 9 тисяч метрів, оскільки на висоті 8,4 метра летів зустрічний літак.
Екіпаж практично одразу підтвердив, що отримав команду і почав набирати зазначену висоту.
Через кілька хвилин екіпаж зв’язався з південно-західним сектором Харківського РДП і доповів, що пролетів Дніпро, тому має намір здійснити проліт Кременчука. Шляхова швидкість літака на той момент становила 852 км/год, екіпаж доповів про обстановку чітко та спокійно.
Момент авіакатастрофи
На шляху до Кременчука літак почав несподівано передавати диспетчерському центру у Харкові дивне повідомлення. Воно складалося з однієї фрази: “Сорок п’ять… нуль… дванадцять”, після кожного слова спостерігалася пауза. Після цього зв’язок з екіпажем перервався, пілоти більше не відповідали на запити, а доповісти про обстановку, яка тоді була на борту, не встигли.
Комісія дійшла висновку, що на висоті у 9 тисяч метрів лайнер перейшов у круте пікірування з розворотом вліво. Літак розвернувся на 266 градусів, до цього він вже встиг набрати швидкість у 950 км/год. Під кутом близько 75 градусів літак врізався у кукурудзяне поле між селами Лихівка та Заполичка на Дніпропетровщині, тоді вже було зафіксовано крен по лівій стороні. У результаті такого повороту подій літак вибухнув.
На місці падіння лайнера за 70 кілометрів від Дніпра і за 57 від Кременчука сформувалася глибока воронка. Усі 37 людей, які перебували на борту, загинули. Серед них були 5 членів екіпажу та 32 пасажири.
Звіт комісії
У звіті комісії було зазначено, що руйнувань літака на момент авіакатастрофи у повітрі не зафіксували. Також не було виявлено ознак зіткнення з будь-яким об’єктом.
У момент прольоту авіалайнера в цьому районі не проводилися стрільби або запуски безпілотних засобів військовими частинами. Щоправда, в інших районах того дня відбувалися запуски радіозондів, але перебувати в зоні авіакатастрофи на той момент вони не могли.
Унаслідок падіння у літаку сильно обгорів правий двигун, особливо у верхній частині. На трубопроводах та деталях системи кондиціонування, які йшли від правого двигуна, комісія також виявила сліди пожежі.
Падіння спричинило деформацію підкосів кріплень двигуна. Технічна інженерна підкомісія висунула версію про отруєння екіпажу через пожежу у правому двигуні, але надалі ця версія не знайшла підтвердження.
Пожежа під час польоту теж не була підтверджена. Усі сліди від вогню з’явилися вже на землі, зазначили експерти.
Відомості свідків
У день авіакатастрофи на полі, де впав літак, перебували двоє трактористів, два засипальники та інші співробітники, загалом там було шестеро людей. Свідки розповіли, що побачили в небі літак, який летів з боку Лихівки. Чоловіки здивувалися, що борт летів дуже низько, але при цьому звуку вони не чули. Таким чином літак летів ніби без роботи мотора в напрямку Івашкової балки. У підсумку працівники почули вибух й на власні очі побачили пожежу.
Один із чоловіків мав мотоцикл, тож він та ще один тракторист одразу вирушили на місце трагедії, до місця вибуху вони йшли просто по кукурудзі.
Пізніше свідки розповіли, що побачили страшне видовище – фрагменти тіл дітей та дорослих. На місці самої катастрофи вже була величезна яма з уламками літака.
За кілька хвилин із Верхівцевого на місце трагедії приїхали військові, щоб оточити місце авіакатастрофи. Після цього нікого із людей на те місце вже не пускали.
Коли на місце прибула комісія, туди ж після падіння авіалайнера прислали екскаватор, який працював, поки не вдалося знайти чорну скриньку. Після цього охорону відкликали, поле звільнили від військових.
Після катастрофи один зі свідків також бачив батьків обох льотчиків, вони теж працювали пілотами. Протягом двох чи трьох років вони приїжджали в село з Москви, щоб відзначити там річницю загибелі дітей.
Прихистив їм на час похорону та потім надавав головний інженер колгоспу “Росія” Михайло Колесник.
Батьки загиблих хотіли встановити пам’ятник серед поля, де загинув екіпаж та пасажири, але отримати дозвіл на це їм так і не вдалося.
Щоправда, один із трактористів встиг посадити на місці авіакатастрофи тополю. Це була його власна ініціатива, за це чоловік отримав подяку від родичів та батьків загиблих. Дерево посеред поля відтоді стало умовно позначати сумне місце трагедії.
Ще одна мешканка села Лихівка пізніше розповіла, що до них приїжджали білоруси, це були батько та мати когось із загиблих пасажирів. Також зупинялися там, щоб вшанувати пам’ять загиблих, батьки однієї з дівчат, яка була на борту, з Кабардино-Балкарії. Деякі жителі села також листувалися з родичами загиблих у соціальних мережах, ходили на місце падіння літака “Ту-124”.
Примітно, що у ті часи тема цієї авіакатастрофи була забороненою, говорити про неї подробиці багатьом заборонялося.
Пізніше стало відомо, що на місці авіакатастрофи садили три дерева, але вціліло тільки одне. На гілки родичі, які приїжджали вшанувати пам’ять загиблих, вішали вінки, а навколо поставили металеву огорожу.
Біля дерева виріс і кущ бузини, а огорожа позначила приблизне місце загибелі екіпажу та пасажирів. Розміри воронки були великими, але із часом там була вже рівна земля.
Недалеко від місця падіння “Ту-124” стояв камінь із фотографіями пілотів. Там же поруч місцеві жителі знаходили алюмінієві уламки літака, шматки фюзеляжу.
Згодом про цю трагедію забули, і родичі перестали приїжджати. Лише жителі села, які бачили все на власні очі, розповідали тим, хто цікавився, як усе відбувалося насправді.
