Четвер, 18 Серпня, 2022

Регіональний колорит: найцікавіші села Дніпропетровщини

Досвідчені мандрівники знають: у кожній новій країні найцікавіше – у глибинці. Столиці та великі міста вилизані, щоб у туристів залишилися лише позитивні емоції. Тому по-справжньому відчути дух і колорит якоїсь місцевості можна лише на її околицях. Далі на dnepr-future.

Китайгород, Царичанський район

Це селище з’явилося на карті сучасної України завдяки набігам турків та татар.

Китайгород розташований на високому березі річки Орель. Колись тут стояла фортеця. Не така серйозна, як у Хотині чи Кам’янці-Подільському, але зі своїми функціями справлялася. За фортецею розташовувалося невелике поселення, де жили звичайні люди, які не хотіли бути винищеними черговими загарбниками. Тому над стінами фортеці завжди висіла полотнище червоного кольору, яке називалося китайкою. Коли ворожі загони наближалися до фортеці, полотнище опускали. Так і з’явилася назва селища.

Згодом у цій фортеці було все – повстання, розстріли, відбиття нападів, військові установи. Незабаром після революції 1917 тут з’явилися перші представники радянської влади.

У Китайгороді збереглися пам’ятки історії та архітектури. Це три церкви -Миколаївська, Варваринська та Успенська. Найцікавіша з них – Миколаївська церква-ротонда. Вона була збудована у 1757 році, на її стінах навіть збереглися розписи XVIII століття. І ще у Китайгороді можна побачити гору Калітву. Вона багато років тому служила торговцям своєрідним маяком, оскільки тут Великий Шовковий шлях розходився на три дороги – на Кавказ, у Крим і в азовські степи. Біля цієї гори вже за наших часiв археологи знайшли в землі череп мамонта, який сьогодні зберігається в історичному музеї імені Яворницького.

Петриківка, Петриківський район

Для багатьох Петриківка асоціюється з центром «Петрівського розпису». Це справді унікальне явище, причому не тільки українського, а й світового народного мистецтва взагалi.

Назва селища, як вважається, походить від козака Петрика, який був «колегою» подільського Робін Гуда Устима Кармелюка. Петрик брав під захист кріпаків, яких ображали поміщики. Згідно з легендою, жоден кріпак, який приєднався до загону Петрика, не повернувся до своїх господарів.

Перші офіційні згадки про Петриківку датуються 1772 роком. Хоча поселення тут існувало й раніше. Багато часу тут проводив останній отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський.

Всесвітню славу селищу приніс знаменитий петриківський розпис. Історичне коріння цього явища сягає далеко і глибоко, коли тільки почали зароджуватися традиції прикрашати розписами інтер’єри будинків. Розпис служив своєрідним захистом житлового приміщення від злих духів, а його фірмовою фішкою стали небувалі, фантастичні зображення людей, флори та фауни. Розпис у тому вигляді, в якому ми її знаємо, сформувався наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття. У Петриківському етнографічному музеї зібрано найбагатші колекції розпису. Також варто відвідати музей, присвячений відомому майстру Федору Панку та взяти участь у майстер-класі з навчання розпису.

Хутор Галушківка, Петриківський район

Неподалік Петриківки знаходиться село Гречане. А на території цього села розташувався козацький хутір Галушківка. Він був започаткований козаками ще в XVII столітті, але відновлений вже в незалежній Україні.

Галушківка сьогодні – це єдиний етнографічний комплекс, який у 2008 році був капітальним чином відреставрований. На території хутора розташовуються будинки, збудовані ще у ХІХ столітті. Будинків три. У першому будинку етнографічний музей, де відображено сільський побут того часу. У другому – будинок художника. У третьому – майстерня гончарних виробів, де можна, як і у Петриківці, взяти участь у майстер-класі.

У Галушківці можна подивитися на оригінальні предмети побуту, яким користувалися козаки, подивитися на сторожові вежі та зброю. Але здебільшого сюди їдуть за спокійним пасторальним умиротворенням. Тут гостей зустрічають хлібом та сіллю, як було заведено раніше. А якщо потрапити на проведення народних гулянь, можна особисто відчути на собі неповторний український колорит.

Обухівка, Дніпровський район

Володимир Висоцький співав «И текли, куда надо, каналы, и в конце, куда надо, впадали». Це переважно стосувалося сибірських річок. Які розвертали та випрямляли залежно від потреби. Така сама операція була проведена і над річкою Орель. Для дніпропетровського регіону радянського зразка це стало справжньою знахідкою, оскільки до річища річки Орель у районі Обухівки додалося зайвих 60 кілометрів. В Обухівці збудували санаторії, будинки відпочинку, піонерські табори та профілакторії. 

Обухівські плавні – унікальна природна пам’ятка – вже давно охороняється державою. За часів СРСР Обухівські в ліси випускали тварин, не характерних для цієї місцевості. Майже всі вони акліматизувалися і прижилися.

Обухівку багато жителів Дніпра згадують із ностальгією. Сюди регулярно ходили катери, а у вихідні від бажаючих відвідати це селище не було відбою. Сьогодні це один із найбільш екологічно спокійних регіонів Дніпропетровської області. Красивий і принадний до жаху, з невимовним природним колоритом.

Майське, Синельниківський район

До 1996 року із дніпропетровських жітелів про це село мало хто знав. Поки що тут не розмістив свої ферми гігант «Агро-Союз». Господарство села Майське на початку нульових було оголошено базовим господарством Міністерства аграрної політики. Тут побували майже всі президенти України, тут постійно багато гостей із ближнього та далекого зарубіжжя. Які переймають досвід тваринництва та рослинництва.

У Майському знаходиться страусина ферма, аналогів якої в Україні немає. Допитливі птахи розважають відвідувачів тим, що нахабно крадуть у них все блискуче, зривають окуляри та головні убори. Кому пощастить – можуть вдарити ногою. Але це якщо не дотримуватися запобіжних заходів. А в іншому від умов утримання корів, свиней та страусів одразу захочеться стати кимось із них. І жити у прекрасних корівниках та свинарниках.

Сурсько-Литовське, Дніпровський район

Всього за 12 кілометрів від Дніпра є цікаве село Сурсько-Литовське. Серед інших сіл воно вирізняється своєю цивілізованістю та достатком. І інтернаціональністю. Тут мешкають вихідці з Кавказу, Прибалтики, Середньої Азії, Східної Європи. Корінні мешканці не знають, чому сюди нестримно тягне іноземців, але приймають усіх незалежно від віросповідання чи розрізу очей.

У селі є водонапірна вежа, верх якої пристосували для своїх гнізд лелеки, і щороку зупиняються саме тут. Крім того, у селі є лікарня (а при лікарні – хор), школа, дитячий садок, палац культури. У Сурсько-Литовському народився народний художник СРСР, автор картини «Знову двійка» Федір Решетніков. Громада села відома своїм ефективним сільським господарством: як у тваринництві, так і у вирощуванні посівних культур.

У Сурсько-Литовському немає якихось визначних пам’яток. Сюди їдуть просто за пасторальною умиротворюючою картинкою. Поблукати чистими сільськими вулицями, посидіти з вудкою біля річки. Благо, їхати недалеко.

Latest Posts

.