На початку лютого мер Дніпра Борис Філатов зробив заяву, яку жителі міста сприйняли неоднозначно: буде знесено готель «Парус», найвідоміший місцевий довгобуд. Ця похмура 28-поверхова споруда вже давно встигла стати неофіційним символом міста, пам’ятником минулої епохи. Встигло здобути погану репутацію. І все одно такі заяви не можуть викликати ностальгію. Далі на dnepr-future.
Добрі наміри
Це дуже прикро, коли ставиш собі за мету переплисти широку річку, готуєшся, тренуєшся, а за три метри до бажаного іншого берега взяв і потонув. Подібна ситуація і сталася з готелем «Парус» – він був готовий на 80%, коли припинилося фінансування будівництва. Такий собі український аналог пхеньянського готелю Рюгьон.
У першій половині 70-х років, за часів правління Брежнєва, ідея побудувати в Дніпропетровську мега-готель народилася не в самому Дніпропетровську, а в Москві. Щоб було десь приймати високих партійних столичних гостей, а також іноземних туристів. Хоча що було робити інтуристам у закритому місті, незрозуміло.
Команда фахівців з інституту «Дніпрогромадпроект» спроектувала будівлю самого готелю та комплекс будівель біля нього. Для 70-х років ХХ століття проект був сміливим. Та чого там – не мав аналогів у світі. Адже збиралися будувати не просто готель, а справжній торговельно-розважальний центр із радянським розмахом. Уявіть будь-який сучасний ТРЦ і помножте його на 10. Або на 20. Тільки додайте штрихів, характерних для соціалістичної країни. Крім торгових та розважальних площ планувалися площі для спорту, оздоровлення, туризму. Також у комплексі передбачалися медичні та ремонтно-побутові послуги для населення. Або, як тоді казали, «трудящих».
Самих готельних номерів мало бути 996. Крім них у готелі передбачалися ресторан, кафе, бар, банкетний зал, зали для гри в більярд, кінотеатр, конференц-зал, виставкові зали, пральня, ремонт одягу, гаражі. Сьогодні це все – стандартний набір для стандартного тризіркового готелю. Для звичайного обласного центру за радянських часів такий комплекс став би опорою для чергового витка у своєму розвитку.
Смерть на березі
Будівництво обіцяло коштувати 25 мільйонів радянських рублів. Москва виділила третину, решту суми, сказала, здобувайте самі. Здобули, розпочали будівництво. Період, коли забивали палі, мешканці навколишніх будинків пам’ятатимуть до труни. Гуркіт стояв такий, що неможливо було розмовляти, читати чи дивитися телевізор. Каркас будівлі звели досить швидко, за три роки. На початку 80-х років планували протерти вхідні двері ганчірочкою та приймати гостей.
Проте на той час республіканська і центральна влада втратила інтерес до грандіозного проекту. Мабуть, через те, що життя і кар’єра Брежнєва добігали кінця, а без Леоніда Ілліча провінційний Дніпропетровськ, крім ракетобудівників, мало кого цікавив на високому рівні. «Парус» повністю віддали під опіку місцевої влади, яка не знала, що робити з таким подарунком. Об’єкт продовжували фінансувати, але це все одно, як накопичувати на «Мерседес», відкладаючи по долару на місяць.
А тут ще й настав розвал СРСР. В умовах переходу від соціалізму до дикого капіталізму, при переділі сфер впливу, за практично повної втрати державою своїх повноважень, закінчення будівництва виявилося неможливим. Та й нікому не потрібним. Все, що представляло в недобудованому готелі хоч якусь цінність, було вкрадено.
З того часу «Парус» самотньо біліє на березі Дніпра. Будівлю облюбували бомжі та екстремали. Розібрати її чи підірвати – це космічні витрати, які мало хто готовий нести. Багато разів поставало питання переробити готель під різні потреби (наприклад, у реабілітаційний центр для дітей-інвалідів). Але щоразу питання виявлялося не на часі.
Як ми згадували, на початку лютого Філатов сказав, що готель буде знесений, і навіть назвав терміни – літо 2022-го. Але вже наприкінці лютого стало зрозуміло, що і ця місія буде відкладена на невизначений час.
