Проблему як краще поєднати правий та лівий береги Дніпра вирішували у Катеринославі фактично з дня заснування. Спочатку зробили наплавний міст з дощок, яким було досить складно переправлятися. Але у мірі того, як розбудовувалося місто, стало зрозуміло, що без надійного, міцного мосту аж ніяк не обійтися. Керівники Катеринослава зверталися до вищих інстанцій, але дарма – кошти на таку споруду були потрібні чималі, тож відшукати їх не квапилися. Знадобився не один рік, щоб наплавний міст змінився на стаціонарний, який згодом став своєрідною візитівкою Дніпра. Відомий цей міст, як Амурський. Далі на dnepr-future.
Історія першого наплавного мосту
Протягом двох століть річка Дніпро була живою перепоною на дорозі з Батурина через Гадяч, Полтаву та Кобеляки до Перекопу. Оскільки переправа була необхідна купцям, монахам, царським гінцям, довелося мешканцям ближчих селищ опікуватися цією проблемою. На правому березі Дніпра розташувалася слобода Нові Кайдаки, на лівому – слобода Кам’янка (сучасна нижня частина житлового масиву “Фрунзенський”). Саме у Кам’янці розташували перевізників, яким наказали забезпечити переправу.
А охочих перебратися на другий берег вистачало: чумаки, козаки, які вибралися на Дон за рибою, промисловці, торговці з інших губерній… Всім треба було їхати у справах. Історики відзначають, що це була одна з найкращих переправ на Дніпрі, яка давала непогані прибутки. Перевозили плотами й човнами. Але коли почали зводити Катеринослав на правому березі Дніпра, знадобилася постійна переправа. У 1796 році її збудували, це був наплавний міст із колод і дощок з дерев’яним поруччям. Його називали Старим. Доглядати за переправою доручили купцям Осипу Зайцеву та Федору Лебедєву.
Вони старалися, однак задача була не з легких. Коли по мосту рухалися важкі вози, дошки під ними прогиналися, занурювалися у воду, а ззаду й спереду міст підіймався вгору. За що й отримав другу назву – “Живий міст”. Головна проблема полягала в тому, що переправлятися можна було тільки влітку. Восени та навесні річка виходила з берегів, повністю затоплювала міст. А взимку його взагалі розбирали, переправлялися по міцній кризі.
Спроби покращити ситуацію
Фото: міська управа Катеринослава
Коштів на ремонт мосту виділялося мало, врешті решт дійшло до того, що переправлятися стало взагалі неможливо. Катеринославське губернське земство почало шукати шляхи розв’язання проблеми. Одні представники земства вважали, що треба просити Міністерство шляхів сполучень, аби передали міст на утримання губернського земства, бо місто такий тягар не витримає. Інші земці були певні, що треба шукати кошти на будівництво нового мосту. Загальною більшістю голосів, за пропозицією гласного Олександра Поля склали клопотання до Кабінету міністрів про зведення постійного мосту через Дніпро.
Розумні керівники вирішили зробити “хід конем”. Оскільки будівництво мосту не представляло інтересу для всієї губернії, то пов’язали необхідність такої конструкції з прокладанням залізничної колії через Катеринослав. І все одно знадобилося аж 2 роки, щоб уряд прийняв позитивне рішення щодо мосту та залізниці. У квітні 1875 року імператор Олександр ІІ затвердив проєкт.
Від затвердження до процесу будівництва
Але раділи катеринославці зарано. Знадобився час на узгодження важливих нюансів. Спочатку вели розвідувальні роботи для формування найкращого маршруту для прокладання залізниці. Потім Катеринославська губернська земська управа клопоталася перед міністром шляхів сполучень про те, щоб міст зробити двоярусним. При великому навантаженні потрібна була конструкція з окремою дорогою для руху екіпажів, возів та прогону худоби. Це була справедлива вимога, бо земці бачили проблеми, які склалися з мостом через Дніпро у Кременчуці, де такої дороги не було.
Доки розбиралися, почалася війна Росії з Туреччиною, довелося всі плани відкласти на потім. Але по завершенню воєнних дій у 1879 році катеринославське губернське земство знову звернулося з проханням до уряду щодо зведення залізниці та мосту. Документ надіслали генерал-губернаторові краю Тотлебену, але відповіді не отримали. Знадобилося ще 2 роки, аби уряд остаточно затвердив проєкт Катеринославського земства. У лютому 1881 року цар Олександр ІІ затвердив положення комітету міністрів, в якому дозволялося будівництво мосту та залізниці. Поштовхом до цього рішення стали голодні заворушення серед населення, яке потерпало від неврожаїв та злиднів. Будівництво обіцяло нові робочі місця і налагоджену торгівлю.
Особливості конструкцій Старого мосту
Остаточно узгодили всі нюанси у травні 1881 року, а у серпні вже спустили на воду перший кесон. Ще 2 роки знадобилося на створення основи всіх биків та підвалин, опор мосту з карнизами. У січні 1894 року були готові прольоти. Металеві частини конструкції робили на Брянському рейкопрокатному заводі в Бежицях, цемент закуповували у фірми Шмідт, кесони виготовляв Петербурзький металевий завод торгового будинку Кнорре. Опускання кесонів взяли на себе робітники Петербурзького металургійного заводу. Найважливіші етапи робіт доручили іноземним спеціалістам.
Це було величезне будівництво і грандіозна споруда: 15 прольотів по 39 сажнів кожен, завдовжки 651 сажень (1 389 метрів), завширшки – 16 футів (майже 5 метрів). Загальна вага мосту складала понад 9 тонн, на берегах звели 2 величезні земляні дамби, які вимостили камінням. Верхній ярус здіймався над полотном на 4,5 сажні (понад 9 метрів), його обладнали тротуаром так, щоб могли водночас пройти двоє людей. Подбали і про чавунні поруччя.
Маловідомі факти з історії будівництва мосту
Історія зберегла ім’я автора цієї величезної та цінної для губернії споруди. Проєкт склав відомий інженер-мостобудівник Микола Белелюбський. Керував будівництвом інженер Березін, який вже мав необхідний досвід: зводив Олександрійський міст на Волзі. Цю конструкцію визнали другою за довжиною у Європі.
Будівництво мосту обійшлося у 3 мільйони 850 000 карбованців. Цікаво, що уряд виділив на це 5 мільйонів карбованців, але куди поділися зекономлені кошти, документи замовчують. Ще збереглася інформація, що чималі кошти виділив на зведення мосту почесний громадянин Катеринослава Олександр Поль. Тому Старий міст ще називали у місті мостом Поля. За розмірами він поступався Олександрійському через Волгу та Голландському біля Мердика, тому став третім у Європі. Але високу майстерність автора проєкту належно оцінили: у 1889 році на Всесвітній виставці у Парижі міст отримав золоту медаль. Мало хто знає, що тоді перше місце Катеринославський міст поділив зі всесвітньо відомою Ейфелевою вежею.
Урочисте відкриття Старого мосту
Перший товарний потяг пройшов через цей міст, який ще називали Катеринославським, у січні 1884 року. Протягом березня ретельно оглядали та випробували конструкцію. Урочисте відкриття відбулося 30 травня того ж року, подивитися на те, як рухатиметься перший потяг по найдовшому у країні мосту, зібралися тисячі мешканців Катеринослава. В газеті “Русские ведомости” повідомляли, що на початку урочистостей на вокзальній площі архієпископ Феодосій відслужив молебень, на якому були присутні міністр шляхів сполучень Посьєта, губернатор Долгоруков, керівництво міста, відомі дворяни та купці. Після освячення вокзалу освятили міст.
Потім почесних гостей запросили до пасажирського потягу, який першим проїхав Катеринославським мостом. Того ж дня відкрили екіпажний рух по верхньому ярусу. З появою цієї конструкції та вокзалу Катеринослав одразу перетворився на один із великих промислових центрів Росії. Адже перший стаціонарний міст через Дніпро поєднав центр з іншими частинами губернії, забезпечив постійний зв’язок із Криворізьким рудним та Донецьким вугільним басейнами. Новину висвітлювали всі газети Росії, Катеринослав називали “Новою Америкою”, пророкували перспективне майбутнє. І не помилилися.
Гордість Дніпра
Старий міст, який за радянських часів отримав назву Амурського, виділився тим, що зруйнувати його вщент було неможливо. Вперше він постраждав у 1919 році від рук батька Махно, але поновився. Другий удар отримав, коли радянські війська відступали з Дніпропетровська на початку Другої світової війни у 1941 році. Але знову повернувся відновленим. Третього удару завдали ракети РФ у травні 2022 року, але міст отримав незначні пошкодження, які навіть не вплинули на роботу транспортної галузі міста. Символічним для міста в цілому та мосту зокрема стало повернення йому першої назви. У липні 2024 року міст знову став Старим, а прилеглий до нього Амур-Нижньодніпровський район – Нижньодніпровським. Як того вимагала історична справедливість.
Джерела:
