Відомо, що книгодрукування в Україні було закладене у 16 столітті, типографії почали з’явитися у великих містах на різних територіях. Переважно розміщувалися у північно-західній частині, першими були Київ та Львів, згодом приєдналися Чернігів, Новгород-Сіверський, Волинь, Галичина. Загалом нараховувалося на ті часи 11 друкарень. На східних землях процес рухався повільно. У Катеринославі перша типографія з’явилася лише у 1793 році, й то пересувна. Історія зберегла навіть назви перших книжок, які писали й замовляли видатні люди міста. Далі на dnepr-future.
Доля першої типографії
Перш ніж перейти до книжок, варто згадати історію першої типографії Катеринослава. Кандидат історичних наук, завідувач відділу Дніпропетровського Національного історичного музею імені Яворницького Максим Кавун розповів журналістам “Gorod.dp.ua”, що першою була похідна типографія князя Потьомкіна. З нею він подорожував від Кременчука до Молдови. Випускали книжки 4 мовами: російською, французькою, латиною та грецькою. Відомо, що латинський і французький шрифти князь придбав у Лемберзі. Коли помер Потьомкін, його типографія довго залишалася в Кременчуці.
Врятувати справу князя вирішили його соратники: секретар Василь Попов і губернатор Василь Коховський, яких сучасні дослідники називають засновниками друкарні Катеринослава. Вони привезли типографію до губернського центру у 1793 році, нею почало опікуватися губернське управління. Друкували укази, розпорядження, офіційні документи. Її так і називали друкарнею губернського правління, працювала вона до революції 1917 року.
Перша книга від губернського прокурора
Першою спробою Катеринославської типографії називають видану у 1793 році брошуру “Опис урочистого відкриття головного народного училища”. Назвати її повноцінною книгою складно, бо містила лише скромний опис процесу відкриття й тексти сказаних промов. А от повноцінна перша книга вийшла з друку тільки у 1796 році, її автором був губернський прокурор Володимир Золотницький. Українець за походженням, відомий юрист і філософ, випускник Києво-Могилянської академії та Московського університету, був людиною дуже освіченою та ерудованою. Працював перекладачем у Московській камерколегії, служив у чині полковника Дніпровського інженерного полку, брав участь у Бендерському поході. У травні 1780 року розпочав кар’єру прокурора, у 1785 році отримав призначення в Катеринославі.
З нагород був відзначений орденом святого Володимира, у 1793 році отримав чин статського радника. Прославився як автор багатьох богословсько-філософських праць. Головною своєю книгою вважав виклад російською мовою філософії Просвітництва, яка отримала назву “Скорочення природного права”. У Катеринославі випустив свою останню книгу “Повчання синові”.
Особливості першої книги
Обсяг був доволі скромним: 44 сторінки. Автор написав духовно-повчальну працю для юнацтва, де виклав основи світогляду та правильної поведінки. Підкреслив, що міркування взяті з підстави природного права. За змістом книга складалася з 4 частин – обов’язків людини. Перша “До Творця” була наповнена міркуваннями про Бога та обов’язок Його волі підкорятися, друга “До самодержавної влади” закликала підкорятися монарху, як виконавцю Божої волі. У третій частині “До ближнього” автор писав про любов до людей, а в четвертій частині “До себе” закликав дотримуватися високих духовних якостей, зокрема, працьовитості та скромності.
Здавалося б, нічого нового автор не відкрив. Але поява твору, в якому фактично ті ж біблейські заповіді викладені у форматі світської літератури, було для тих часів новаторським рішенням. Сучасним дніпрянам прочитати текст було б складно, з цим впораються тільки історики. Хоча дослідники певні, що викладені в книзі постулати актуальні й у 21 столітті. Оригінал “Повчання синові”зберігається в Дніпропетровському національному історичному музеї імені Яворницького. Історики вважають, що було б непогано перевидати її у новому літературному викладі.
Друга книга – підручник французької мови від вчителя
Таку працю презентував місцевий педагог Федір Заставський у 1800 році. Він вирішив скласти “Початкове вивчення французької мови”, щоб спростити процес навчання для своїх підопічних. Праця нараховувала 147 сторінок і 1 аркуш таблиць. Федір Петрович Заставський був людиною відомою у Катеринославі, починав роботу після випуску з Учительської семінарії у Катеринославському головному народному училищі. Для своїх учнів і вирішив зробити такий підручник.
Але раптом книжка зацікавила багатьох катеринославців, і не дивно. Адже серед дворянства найпопулярнішою мовою була саме французька, дітей обов’язково ній навчали. А оскільки матеріали були викладені цікаво й доступно, підручник стали активно купувати. Щодо Федора Заставського, то він згодом переїхав до Криму, у 1811 році став директором училищ Таврійської губернії. Коли вийшов у відставку, був обраний піклувальником Сімферопольської чоловічої казенної гімназії, а в 1841 році – совісним суддею. Важко сказати, чи зіграв роль у блискучій кар’єрі написаний та виданий ним підручник, але успіх ця праця однозначно мала. А Федір Заставський увійшов до історії міста, як автор першого новаторського підручника французької мови.
Третя книжка – незвичайна за формою п’єса
Наступне замовлення Катеринославська типографія отримала у 1806 році, це була п’єса “Осміяне чародійство”. Вона ж стала і першою виставою Катеринославського театру, який розташовувався тоді на розі вулиць Московської та Стародворянської (сучасні Володимира Мономаха та Володимира Великого). П’єсу видали окремою книгою, до речі, декілька примірників вдалося зберегти до початку 21 століття. За оцінками сучасних дослідників, це велика бібліографічна рідкість.
П’єсу писали для кола дворянських дітей у дусі просвітництва. Складалася вона з кумедних сценок з життя дітей дворян, де висміювали віру в шарлатанів, чаклунів, скупість, брехню. Дійових осіб лише 6, яких грали на сцені двоє нащадків роду Ставронських, троє – Шляхтіних, а Еммануїла грав сам Еммануїл Струков, син натхненниці п’єси й театру Ольги Струкової. Такий крок був новаторським на ті часи, вистава викликала сильний резонанс у суспільстві Катеринослава. До речі, сучасні дослідники відзначають, що цей твір зберіг актуальність і у 21 столітті, його можна перекласти та пропонувати глядачам.
Авторство та присвячення першої п’єси
Перша п’єса, випущена Катеринославською типографією, привернула увагу не тільки новаторським підходом до постановки. Авторство теж залишилося невідомим, літератор підписався, як “друг дітей”. Але не забув підкреслити на титульній сторінці, що твір написаний у Катеринославі та присвятив його засновниці театру Ользі Струковій. Це дало припущення, яке довго обговорювали у колах дворян, ніби автором п’єси може бути хтось зі своїх. Або із вчителів Катеринославської чоловічої гімназії.
Але найбільше вразило сучасних українських дослідників те, що Ольга Струкова, відома, як начитана й доброчесна перша леді місцевого дворянства Катеринослава, в реальності проявила себе, як відома Салтичиха. Засновниця театру, взірець благочестя у Санкт-Петербурзі, дружина сенатора Бріскорн вдома, у маєтку в селі Вишетарасівка жорстоко знущалася з кріпаків. Багатьох засікла до смерті. Про це навіть згадував у відомих “Спогадах” письменник Фадєєв. Однак цей факт, звісно, у вищих колах дворян навіть не згадували.
Чому такі скромні випуски?
Дійсно, за перші роки діяльності Катеринославська друкарня видала лише 3 книжки, основна робота трималася на друку документів губернського управління. Це говорить про те, що інтерес до культури розвивався досить повільно, крім того, чимало книжок привозили зі столиці. Тільки у 1838 році у типографії з’явилося ще одне замовлення – перша газета “Катеринославські губернські відомості”. Інтерес до книгодруку почав зростати лише наприкінці 19 – початку 20 століття, тоді ж стали почали виникати у місті й приватні типографії. Дослідники відзначають, що саме на цей час припадає книжковий бум у Катеринославі. Але це – вже зовсім інша сторінка історії міста.
Джерела:
