У самому серці міста, серед сучасної архітектури, височить велична будівля, яка зветься “Будинок губернатора”. Його історія тісно переплетена з долею Катеринослава (так місто називалося до 1796 і в період 1802—1926 років, а з 2016 року — Дніпро), а вишуканий образ, навіяний готикою, і в сучасні роки привертає погляди. Далі на dnepr-future.
Побудований в середині XIX століття коштом заможного чиновника Григорія Івановича Щербакова, будинок спочатку призначався для його особистих потреб. Двоповерхова будівля з мезоніном, прикрашена елементами готичної архітектури, стала справжньою окрасою міста. Архітектор Андрій Достоєвський, захоплений цією спорудою, назвав її “найкрасивішою в Катеринославі”.
У його стінах колись розташовувався Англійський клуб, де збиралася місцева аристократія та інтелігенція. Тут відбувалися світські вечори, літературні читання та інші культурні заходи.
Оренда приміщення для зборів членів “Англійського клубу”
У сучасні роки “Будинок губернатора” є одним з найвідоміших архітектурних пам’яток міста. Його історія – це історія міста, його мешканців та їхнього прагнення до прекрасного. Будівля, що пережила безліч історичних подій, зберегла свій первісний шарм і досі надихає нових поколінь.
У міру зростання престижу та популярності Англійського клубу в Катеринославі неминуче збільшувалась і вартість оренди його приміщення. Сума орендної плати зросла з 4,5 до 5,5 тисяч рублів на рік, що суттєво обтяжувало бюджет клубу. Виникла гостра потреба у власній будівлі, яка повністю відповідала б потребам членів клубу.
Паралельно з цим губернатор Катеринославської губернії зіткнувся з не менш важливою проблемою – відсутністю власного службового приміщення. До цього моменту губернаторську резиденцію орендували у різних приватних будинках міста. Так, деякий час губернаторське правління розташовувалося у будинку Струкова на вулиці Вернадського. Однак у 1886 році власник цього будинку був обраний губернським ватажком дворянства і вимагав звільнити приміщення.
Перетворення Катеринослава на один із найбільших економічних центрів Російської імперії висувала нові вимоги до міського управління. Приміщення для губернської адміністрації мало не лише забезпечувати комфортні умови для роботи чиновників, а й відповідати статусу міста та його мешканців.
Непростий вибір: продовжувати пошуки нового приміщення, що орендується, або шукати інші рішення
Зростання впливу Англійського клубу в Катеринославі призвело до того, що оренда колишнього приміщення стала непомірно дорогою. Члени клубу задумалися про будівництво власної будівлі, здатної наголосити на їхньому статусі та престижі.
Паралельно з цим, губернатор Катеринославської губернії зіткнувся з гострою потребою у своєму службовому приміщенні. Орендована губернаторська резиденція більше не могла задовольняти потребам адміністрації, що зростають.
Ситуація ускладнювалася стрімким економічним зростанням Катеринослава. Місто вимагало від своєї влади представницької та функціональної будівлі, яка б відповідала її новому статусу.
Перед губернатором постало складне питання: як розв’язати житлове питання та забезпечити міській владі гідне приміщення, не перевантажуючи й так напружений міський бюджет?
Ретельні пошуки відповідного приміщення в центральній частині міста не мали успіху. Більшість будівель, виставлених на продаж, були орієнтовані під комерційну діяльність: магазини, ресторани. Їх планування та функціональність зовсім не відповідали потребам губернського управління.
Другий варіант – будівництво нової будівлі – зіткнувся із серйозними перешкодами. Активна забудова центральної частини міста призвела до того, що вільних земельних ділянок, які підходять для будівництва адміністративної будівлі, практично не залишилося.
Залишався єдиний вихід – придбати вже реальну будівлю. Після тривалих пошуків було знайдено відповідний об’єкт: кам’яну двоповерхову будівлю на перетині проспекту та вулиці Воскресенської. Воно розташовувалося на значній земельній ділянці, мало додаткові споруди та сад. Вишуканий ажурний балкон, кований карниз головного входу та вишукане внутрішнє оздоблення з мармуровими підвіконнями та камінами робили цей будинок одним із найпривабливіших у місті.
Губернатор Катеринославської губернії подав клопотання про придбання цієї будівлі. Після ретельного розгляду, 26 травня 1887 року було отримано найвище схвалення, і будинок перейшов у власність Міністерства внутрішніх справ.
Придбання будівлі обійшлося Катеринославській губернії у круглу суму: 65 тисяч рублів за ділянку зі спорудами. Однак на цьому витрати не скінчилися. Необхідність ремонту, перепланування та зведення додаткових приміщень зажадала ще близько 60 тисяч рублів. На жаль, грандіозні плани щодо реконструкції та розвитку будівлі так і залишилися лише намірами.
У стінах “Дома губернатора” працювали тринадцять губернаторів. Першим резиденцію обжив Дмитро Батюшков, який обіймав цю посаду у 1884-1890 роках. Саме він став ініціатором перетворення цієї будівлі на офіційну резиденцію вищих чиновників Катеринославщини та згодом був ушанований званням почесного громадянина міста. За ним пішли Володимир Шліппе, Дмитро Мартинов, Олександр Баторський, Петро Святополк-Мирський (майбутній міністр внутрішніх справ), Федір Келлер, Оскар Нейгард, Сергій Олександрівський, Михайло Клінгенберг, Костянтин Шидловський, Володимир Якунін, Володимир Колобов та Олександр Чернявський. Кожен із них залишив свій слід в історії цієї знакової для Катеринослава будівлі.
Кінець епохи використання будівлі губернського апарату
Постійне зростання губернського апарату та розширення його функцій поставили перед владою гостру потребу у новій, більш просторій будівлі для розміщення всіх служб. У зв’язку з цим було ухвалено рішення про продаж чинного будинку губернатора на вулиці Воскресенській. Оцінена вартість будівлі із земельною ділянкою та всіма спорудами у 1914 році становила значну суму – 408 094 рублі 65 копійок. Однак Перша світова війна, що почалася, внесла свої корективи в ці плани. Питання будівництва та продажу були відкладені на невизначений термін, і повернутись до них в умовах революційних потрясінь було вже неможливо.
Таким чином, історія використання будівлі на вулиці Воскресенській, будинок 14 як резиденція губернаторів завершилася 6 березня 1917 року. Цього дня міністр внутрішніх справ Тимчасового уряду видав наказ про усунення губернаторів та віцегубернаторів від виконання обов’язків. Губернатор Катеринославської губернії Олександр Чернявський підкорився цьому розпорядженню. Як показали наступні події, ця відставка виявилася остаточною. Проте історія самої будівлі на цьому не закінчилась.
Революційні потрясіння докорінно змінили життя будівлі колишньої губернаторської резиденції. Його стіни стали свідками бурхливих подій: тут розташовувалися канцелярія тимчасового губернського комісара, потім – Рада робітників, селянських та солдатських депутатів, а згодом – німецьке військове командування та губернський виконавчий комітет.
Будівля стала ареною гострих політичних протистоянь. У грудні 1917 року тут розгорілися запеклі бої між українськими силами, які зайняли Головпоштамт, та більшовиками, які контролюють колишній “Будинок губернатора”. Радянська влада зробила спроби перейменувати будівлю, надавши їй такі назви, як “Селянський палац”, “Будинок освіти” або “Будинок вчених”, проте ці спроби не мали успіху.
Центр збирання юних городян
1934 року в будівлі колишньої губернаторської резиденції було відкрито Дніпропетровський міський Дім піонерів. Ця подія ознаменувала новий етап в історії будівлі, яка перетворилася на справжній центр тяжіння для юних городян. Тут працювали різноманітні гуртки, де діти могли займатися творчістю, освоювати нові навички та розвивати свої таланти. У Будинку піонерів регулярно проводилися концерти, виставки, свята та урочисті заходи. Для розширення діяльності Будинку піонерів навіть було збудовано двоповерхову прибудову, яка, на жаль, не збереглася до наших днів.
Таким чином, будівля, що колись служила резиденцією губернаторів, пережила безліч історичних перипетій і виконувала різні функції. Однак саме як Будинок піонерів він став невіддільною частиною життя кількох поколінь дніпрян.
У середині 1960-х років, з метою розширення діяльності Будинку піонерів, до історичної будівлі на вулиці Леніна (нині Воскресенська) була прибудована велика сучасна споруда. До неї було перенесено багато підрозділів Будинку піонерів, а згодом і весь Будинок піонерів цілком. Таким чином, стара будівля втратила свою початкову функцію, перетворившись на історичну пам’ятку.
У 1979 році будинок було офіційно визнано пам’яткою архітектури республіканського значення, що мало гарантувати його безпеку. Проте вже за кілька років почався сумний період його історії. На початку 1990-х років будівля знаходилася в жалюгідному стані: занепала, поступово руйнувалася і повністю спорожніла. Існували різні пропозиції щодо його майбутнього використання, від створення музею до передачі комунальним службам.
Наприкінці 1990-х років будівля набула нового життя. Після масштабної реставрації у ньому відкрилося відділення одного із найбільших банків країни. На довгі роки банківські приміщення стали надійним захистом для пам’ятки. У 2020 році в будівлі була відкрита перша черга експозиції Музею історії Дніпра, що ознаменувало повернення будівлі до свого культурного коріння.
Таким чином, будівля, що пережила безліч історичних перипетій, від резиденції губернаторів до Будинку піонерів, набула нового життя як банківської установи, а потім і музею. Його доля відображає складні та суперечливі процеси, що відбувалися у місті протягом XX століття.
Джерела:
