Телефонний зв’язок завжди був і буде невід’ємною частиною нашого життя. Як з’явилися телефони і через які етапи розвитку пройшов зв’язок у Катеринославі – дізнаєтесь у нашому матеріалі на dnepr-future.
Історія появи телефонів у Катеринославі
Першим у світі телефон створив Олександр Белл із США у 1876 році. Вже за 15 років до телефонної мережі приєднується Катеринослав. Телефонні апарати випускали у Санкт-Петербурзі німецькі заводські фірми “Сіменс та Гальке”. Першу телефонну лінію збудував Іван Олексієнко – купець та меценат. Ця лінія проходила від його особняка до магазину (в районі ЦУМУ). Попит на телефони з кожним роком зростав. Під кінець XIX століття телефонний зв’язок мала влада, залізниця, Брянський завод та понад 40 підприємців.
Розвиток телефонного зв’язку
Спочатку мережею користувалися 45 абонентів, але вже менше, ніж через півроку їхня кількість стала більшою за 100. Проводи мали довжину близько 22 кілометрів і були пофарбовані в сірий колір. Їх протягли Катерининським проспектом з двох сторін і по одній до Брянського заводу через залізничний вокзал.
Абоненти, що знаходяться недалеко від станції, платили: приватні особи – 60 рублів, установи на 15 рублів більше, а тих, хто розташовувався далі за 2 версти, платив за кожні 213 метрів по 3 рублі на рік більше. Найбільш товариськими були на той час поліцейськими, а другі та треті рядки займали – міське управління та аптекарі. Вже на початку ХХ століття абонентська мережа складала майже 500 користувачів. Паралельно з’являється у місті електрика та бельгійські трамваї. Доброї якості зв’язку заважав шум трамвая. Через деякий час урядовий телефонний зв’язок передали у власність Міської Управи та Думи, сподіваючись на реконструкцію мереж.
Поштово-телеграфна контора самостійно провела реконструкцію, оновлена станція запрацювала у 1916 році. Розташовувалася по сусідству зі старою на Яворницького, 62. Встановили 21 комутатор та спорудили спеціальний кабельний каналізаційний люк, який мав виконаний дизайн у стилі модерн. У тому ж році кількість користувачів телефонного зв’язку стала 2611.
Спочатку вимоги до телефоністки були незвичайними: вона повинна була бути незаміжня (щоб її ніхто не відволікав), високого росту, ритм роботи шалений – більше 160 з’єднань на годину.
Телефоністки з’єднували абонентів, вони працювали 24/7, а розмова могла не відбутися тільки через грозу. Користувачам потрібно було виявляти ввічливість, адекватність та терплячість, прибрати всі сторонні шуми з приміщення.
Цікаво, що телефонні номери розподілялися за тим, хто був головним у сфері зв’язку. №1 мав Начальник Катеринославського поштово-телеграфного округу, другий номер належав «службовому кабінету Тюремного Інспектора», третій – «Штаб 34 піхотної дивізії», а четвертий – Повітова Земська Управа.
У 1930-х з’явився автоматичний зв’язок, до цього був ручний. Спочатку автоматичних телефонних станцій було дві: одна на вул. Старокозацькій (раніше вул. Комсомольська), розрахована на 4000 номерів, а інша на Проспекті Пушкіна – вдвічі менша.
Популярність телефонів із кожним роком динамічно зростала. Якщо на початку 60-х у тодішньому Дніпропетровську було близько 20 тисяч номерів, то 81-го року стало в 7.5 разів більше. А вже у 1995 році становила понад 220 000 телефонних номерів.
У ХХI столітті важко уявити собі, що колись були телефоністки. З’явилися не просто звичайні кнопкові телефони, а смартфони, за допомогою яких дзвонити стало набагато простіше. Навіть не обов’язково дзвонити, витрачаючи свої гроші, можна почути та побачити потрібну людину через соціальні мережі.
Динамічно розвивався і сам мобільний інтернет. Спочатку був слабенький 2G, потім йому на зміни прийшов 3G, а незабаром ні для кого не стало дивиною, коли з’явився 4G.
