В Дніпрі лише за період з грудня 2022-го по січень 2023-го року комунальники прибрали з вулиць міста більше десятка пам’ятників. Серед них – відомі пам’ятники Юхиму та Олександру Пушкіну, Ломоносову і Чкалову, Горькому та Булигіну, Дубініну й Матросову, пише dnepr-future.com.ua.
Хто перший впав у Дніпрі та кого ще планують демонтувати?
21 лютого 2014-го року на колишній площі Леніна зібрались кілька тисяч дніпрян, щоб стати свідками демонтажу пам’ятника засновнику Радянського Союзу. Перед зборами в соціальних мережах з’явилась інформація про майбутній прогноз щодо сильного вітру, від якого має впасти Ленін.
З 18-ї години вечора починали збиратись активісти, а перед пам’ятником вже стояли захисники-комуністи, їх потім замінили правохоронні органи, які зголосились підтримувати і захищати думку мешканців. Врешті-решт група активістів перев’язала розірвані троси та все одно завалила пам’ятник. Товариш Володимир Ілліч Ленін впав 22 лютого о першій годині ночі.
Боротьба за збереження постаменту тривала приблизно сім годин. Зранку рештки бронзового сплаву розібрали на сувеніри мешканці Дніпра, а голову Леніна – відвезли до історичного музею імені Дмитра Яворницького. Того ж дня, за рішенням міської ради, площа Леніна була перейменована на площу Героїв Майдану.
Демонтаж пам’ятників радянським “героям” в 2021-2023-х роках
Спочатку демонтували пам’ятник Дубініну та Олександру Пушкіну. Потім з вулиць міста зникне Максим Горький, Валерій Чкалов, а також танк Юхиму Григоровичу Пушкіну. Всі ці пам’ятки є невідокремленою частиною великої імперіалістичної пропаганди, яку десятиріччями нав’язував спочатку Радянський Союз, а потім і Росія.
Історик Юрій Фанигін акцентує на необхідності підняття актуальних тем у суспільстві: хто для мешканців наразі дійсно є героєм; хто для усіх нас історично зберігав частку українства, протягнув її через російську імперію, через радянський союз, і підніс її до 1991-го року – року набуття остаточної Незалежності нашої країни; хто залишив це у нашій душі, серці, літературі, книгах… Кого ж ми повинні пам’ятати та передавати у руки майбутніх українців?
Іменами псевдо-героїв та російських культурних діячів майоріють вулиці, проспекти та площі. Їхні пам’ятники стоять по всій Україні, зокрема і в Дніпрі. Дніпровський скульптор Володимир Небоженко розповів, що це був план монументальної пропаганди, у Міському виконавчому комітеті за цим процесом ретельно слідкували: збирали скульпторів на так звані “оперативні наради”, керівництву кожного району наказували встановлювати пам’ятник, з встановленням термінів виконання ескізів та відкриття.
Пам’ятник Ломоносову також відноситься до так званих “пам’ятників за рознарядкою”. Його в 1971-му році встановили замість пам’ятника Катерині II, простояв він на центральному проспекті аж 50 років. Тим, хто хоча б трохи відноситься до нашого міста, став Юхим Пушкін та його танк на проспекті Дмитра Яворницького. Його 23-й бронетанковий корпус, яким він вже командував в 1944-му році, дійсно приняв участь у звільненні Дніпропетровської області у 1943-му році, але до самого міста підрозділ Пушкіна не дійшов.
Він зайшов в область після звільнення Харківської області, та пішов на південь країни. Збирались поховати його в Києві, але через те, що кортеж з тілом генерала йшов вздовж Дніпра, постійно потрапляючи вздовж лінії обстрілів, було прийнято рішення поховати його саме в нашому місті. Поховали Пушкіна на старому комуністичному кладовищі, що на Соборній площі. Його залишки зберігаються там і до наших років. Поряд із генералом встановили танк “Т-70”, щоправда тимчасово. На початку 60-х років минулого століття його перенесли на територію музею, а на його місце поставили не оригінальну, а вже післявоєнну модель.
Наразі постає головне питання, прибирання пам’ятників не значить – забути історію, а переосмислити, зробити висновки і викорінити ті імперські маркери з вулиць міст та сіл, які роками нав’язували нам.
