Радіо – це один із засобів масової інформації. ЗМІ – це вплив на масову свідомість. Навіть коли по радіо грає бадьора і невигадлива пісня про кохання та розлуку, ця пісня певним чином впливає на слухачів. Хоча б тим, що створює певний настрій. А створення настрою – це дуже важливо. Не для радіослухача, а для тих, хто керує радіомовленням. Сьогодні розглянемо формування радіомовлення у нашому місті. Далі на dnepr-future.
Інша роль крейсера «Аврора»
Радіомовленню судилося стати найважливішим культурним і соціальним феноменом, яке визначало життя в СРСР у 1920-1970 роках. У цей період радіо було одним із найефективніших медійних засобів радянського суспільства.
Історія радянського радіо розпочалася одного дня з Жовтневою революцією. Спочатку крейсер «Аврора» дав холостий постріл, який став сигналом до штурму Зимового палацу. Після успішного завершення збройного повстання з радіорубки «Аврори» було передано звернення до громадян, яке заздалегідь написав Ленін. З цього радіоповідомлення весь світ дізнався про падіння Тимчасового уряду і про те, що влада перейшла до більшовиків.
Через рік той самий Ленін поставив перед науковцями завдання про розробку радіотелеграфа. Вчені уми впоралися із завданням. Вже у роки Громадянської війни всі розпорядження Радянського уряду і всі звернення до інших держав передавалися двома радіостанціями, які розташовувалися під Петроградом і під Москвою.
Напрямок – примітивізм
Після закінчення Громадянської війни, в 1923 році Рада народних комісарів (аналог нинішнього Кабінету Міністрів) затвердила список з 11 міст Радянського Союзу, де потрібно в оперативному порядку побудувати радіостанції. Спочатку радіо, таким чином, виконувало освітню функцію – з Москви транслювалися наукові лекції. Найперша така лекція розповідала про життя та вчення Миколи Коперника. А радіоконцерт, присвячений черговим роковинам створення Червоної армії слухали не лише в СРСР, а й за кордоном.
Конструкцію перших репродукторів можна назвати примітивною. Але не тому, що в інженерів були деформовані руки. Такі репродуктори коштували дешево, а влада була зацікавлена, аби «тарілки» (або «сковорідки») були доступні будь-якому громадянинові незалежно від соціального статусу. Випуск радіоприймачів, на які було приємно покласти око, розпочався лише у 50-х роках. А до цього часу люди цілими сім’ями юрмилися біля «тарілок».
Радіо дуже швидко набуло статусу культового ЗМІ. Однак до початку 30-х років у радіомовленні панували хаос і плутанина. Втім, таке явище притаманно будь-якому починанню. Народний комісаріат освіти намагався впорядкувати ефір, але знаменита бюрократія гальмувала добрі наміри. Єдиної сітки мовлення не було. Невпопад звучали консультації для працівників сільського господарства із приймальні Михайла Калініна, потім йшов репортаж з аероплану, що пролетів над Червоною площею, потім виступав хор із виконанням народних пісень. Причому якість звуку була така собі.
Щоб бути на зв’язку
Усі ЗМІ, які тоді існували на території СРСР, фінансувалися та підпорядковувалися державним органам. І контролювалися також державою. Будь-яка інформація мала суворо відповідати генеральній лінії КПРС.
Історія радіомовлення в Катеринославі розпочалася в 1920 року. Радянська влада на зорі свого існування прагнула якнайшвидше налагодити комунікації з регіонами. У 1920 році ще йшла Громадянська війна, країна лежала в руїнах, рівень злочинності був такий, що Аль Капоне міг би за кутом постояти. Зв’язок із периферіями був життєвою необхідністю. І Катеринослав, як досить велике місто, отримав можливість обладнати радіостанцію одним з перших.
Першу радіостанцію у місті було змонтовано під керівництвом харківського інженера Є. Кінкулькіна. Жителі вулиці Вернадського (колишня Дзержинського) добре знають грузинський ресторан, який розташований за адресою Вернадського, 27. А в 1920 році в цьому будинку розташовувалося Катеринославське управління народного зв’язку. Радіостанція була зібрана саме тут.
Через терни у вуха
Після того, як радіостанцію було укомплектовано штатом радіотелеграфістів, вона влітку 1920 року розпочала регулярне мовлення. Станція приймала з Харкова «Вісник РОСТУ» (Російського телеграфного агентства), а з Москви та Миколаєва – радіопередачу «Плакатний вісник». З радіостанції передачі йшли до контор зв’язку, яких у Катеринославі було 20, а вже звідти – до поштових відділень. Тут знову не треба забувати про слабкі сигнали та слабку техніку, які повною мірою не справлялися зі своїми завданнями. Наприклад, газета «Звезда» в 1923 році описувала прийом концерту з Москви. За повідомленням газети, звуки роялю та голоси виконавців було чути дуже погано, слухачі не змогли оцінити всю красу заходу, і залишилися незадоволеними.
Радіомовлення на рівні радіоприймальних станцій жителів периферії не тішило. Щоб йти в ногу з часом, у 1925 році парторганізації та профспілки дійшли єдиної думки: у місті потрібно побудувати власну потужну радіостанцію. Приміщення під радіостанцію виділили помпезне, сьогодні це будівля Обласної ради на розі Поля та Старокозацької. А тоді це називалося окружним виконавчим комітетом. У дворі цієї будівлі розмістили антену заввишки 45 метрів, з Ленінграда привезли потужний передавач. Електрику для установок радіостанції брали із трамвайної електростанції.
Говорить Дніпропетровськ!
Перші радіопередачі виходили ще за Катеринослава. Причому їх «зловили» не лише в області та не лише в інших містах України, а й у Мінську, Ленінграді, Алтаї. А наприкінці липня 1926 року у радіоефірі вперше прозвучало «Говорить Дніпропетровська станція окрвиконкому». Програма мовлення, яке розпочиналося о 20:00, була простою: лекція та концерт, або доповідь та випуск «радіогазети». У 1926 році в місті було зареєстровано 108 приймачів. Оскільки більшість городян жили тоді у комунальних квартирах, радіоприймач зазвичай вішався на кухнях чи коридорах. І вечорами збирав біля себе охочих отримати нову актуальну інформацію.
У 1935 році було побудовано нову потужну радіостанцію, яка найбільш повно відповідала всім технічним вимогам. З усіх радіостанцій в Україні, включаючи київську, дніпропетровська вважалася найсучаснішою та найоснащованішою.
Після війни радіо продовжувало залишатися найактуальнішим засобом масової інформації. Наприкінці 50-х років у Дніпропетровську почало розвиватись телебачення, але телевізорів було замало, а радіоприймачів багато. Тому конкуренції спочатку не було. А 1969 року в місті взагалі з’явився Будинок радіо на вулиці Івана Сірка. Тут розмістилася обласна радіоредакція. Місце для Будинку радіо обрали так, щоб бути ближче до телевізійної вежі та до будівлі обласного телебачення. Обладнання для дніпропетровської радіостудії подарували колеги з Угорщини.
Радіо залишалося актуальним до кінця ХХ століття. Особливо для сільських жителів, для яких радіо було єдиним зв’язком із «великою землею».
У 2016 року позивні обласного радіо змінилися. І пов’язано це було із черговою зміною назви міста. Місто вчетверте у своїй історії змінило назву.
