Виготовлення першого українського супутника у Дніпропетровську згодом дозволило місту перетворитися на космічну столицю, а нашій країні перейти на новий етап розвитку ракетної галузі. Одним з найважливіших проєктів в астрономічній індустрії нашого краю вважаються Дніпропетровські супутники – сімейство радянських космічних апаратів. Далі на dnepr-future.
Історія та розвиток Дніпропетровських супутників
Історія створення Дніпропетровських супутників розпочалася у 1959 році у період втілення радянської космічної програми. Заснувавши Міжвідомчу науково-технічну раду за космічними дослідженнями, академік Мстислав Келдиш очолив розробку планів галактичних апаратів та науково-технічні дослідження космічного простору. Як начальник і головний конструктор ОКБ-586, Михайло Янгель став членом Президії ради для розширення діяльності конструкторського бюро за межі створення міжконтинентальних балістичних ракет.
Згідно з рішенням ЦК КПРС і РМ СРСР у 1960 році було розпочато проєктування та створення малих космічних апаратів ДС-А1, ДС-П1 та ДС-К8. Завдяки формуванню спеціалізованих космічних підрозділів у 1961 році професійний склад ДКБ отримав змогу розпочати випробування астрономічних пристроїв.
30 червня 1961 року відбувся перший успішний запуск представника серії Дніпропетровських супутників ДС-П1. Застосування першого космічного апарату ДС-1 здійснювалося з метою перевірки його працездатності в умовах космічного простору. Перш ніж досягти вдалого тестування, аерокосмічним інженерам довелося стикнутися з двома аварійними стартами через відмову приладу системи контролю швидкості та передчасне вимкнення двигуна.
Зрештою, найлегший з випробуваних космічний апарат без спеціалізованого обладнання ДС-2 став першим Дніпропетровським супутником на орбіті 16 березня 1962 року. Отримавши назву “Космос-1” після запуску 6 квітня 1964 року, він започаткував розвиток радянських супутників воєнно-практичного застосування нової серії космічних апаратів. Це дозволило ДКБ-586 у подальші роки розробити низку штучних супутників, серед яких ДС-А1, ДС-МР, ДС-МТ, ДС-МО і ДС-К8.
Технологія перших космічних апаратів ґрунтувалася на використанні загальної конструктивної та апаратурної схем зі складниками серійного та бойового обладнання. Позитивні результати підприємства зумовили розширення попиту на створення та обладнання нових космічних апаратів серед військових та наукових закладів. Зрештою, було вирішено сформувати комплекс спеціалізованих підрозділів та розподілити обов’язки між різними підприємствами. З 1962 року до 1967 року до реалізації космічних проєктів доєдналися Інститут електромеханіки, ДКБ-10 та філія №3 ЦКБ енергетичного машинобудування.
У 1963 році професійний склад ДКБ-586 склав проєкт уніфікації платформ космічних апаратів, першими з яких стали ДС-У1 та ДС-У2. Згодом концепція незалежності службових систем від місії апарату лягла в основу всього світового супутникобудування. У результаті до 1976 року космічна індустрія була збагачена 49 уніфікованими астрономічними апаратами.
Значення Дніпропетровських супутників для національної космічної індустрії
Розвиток Дніпропетровських супутників відіграв важливу роль у становленні не лише радянської, але й світової космічної індустрії. Як передове підприємство з розробки супутників, КБ “Південне” за 40 років коопераційної діяльності розробило понад 70 космічних апаратів. Технологія уніфікованих апаратів здобула визнання на глобальній астрономічній арені, ставши центральним предметом обговорення на 10 міжнародних та 4 всесоюзних виставках, 27 міжнародних симпозіумах і конгресах, а також у вітчизняних та іноземних виданнях.
