11 серпня 1979 року небо над Дніпропетровщиною забарвилося у жалобний колір. У ясний літній день сталася одна із найстрашніших авіакатастроф в історії подій регіону. Зіткнення двох пасажирських літаків Ту-134 о 13:38 за місцевим часом, на висоті 8400 метрів над селищем Курилівка (на півночі від міста Кам’янське, Дніпровський район) забрало життя 178 людей, серед яких були всі члени легендарного футбольного клубу “Пахтакор”. Ця трагедія вразила весь світ і залишила глибокий слід у серцях мільйонів. Далі на dnepr-future.
Остання перемога та передчуття
8 серпня 1979 року ташкентський “Пахтакор”, повні сил та амбіцій, здобули впевнену перемогу над ворошиловградською “Зорею” з рахунком 3:1. Цей успіх вселяє оптимізм у серця футболістів і вболівальників, які передбачали нові яскраві перемоги.
Проте доля розпорядилася інакше. Вже за кілька днів, 11 серпня, команда мала вирушити до Мінська на черговий матч чемпіонату СРСР. 10 серпня футболісти провели завершальне тренування на своїй базі “Чиготай” і з нетерпінням чекали майбутнього вильоту. Того ж дня на гру до столиці Білоруської РСР вирушив склад команди, що дублює.
Вранці 11 серпня основна команда “Пахтакора” прибула до ташкентського аеропорту. Разом із футболістами летіли тренерський штаб та медичний персонал. Капітан команди Михайло Ан, попри невелику травму, вирішив супроводжувати своїх підопічних до Мінська, плекаючи сподівання не лише підтримати команду з трибун, а й обговорити у Москві питання про свої виступи за збірну СРСР.
Цікаво, що головний тренер команди Олег Базилевич вирішив не летіти з командою. За кілька днів до трагедії він вирушив до Сочі, де відпочивала його родина. Базилевич планував провести там кілька днів і потім приєднатися до команди у Мінську. Також не летів із “Пахтакором” відомий радянський спортивний коментатор Роман Турпіщев, який завжди коментував матчі ташкентської команди. У той день він мав інші професійні плани, пов’язані з підготовкою до майбутньої телетрансляції за участю першого секретаря ЦК Компартії Узбецької РСР Шарафа Рашидова.
Ніхто з них не міг припустити, що цей звичайний літній день стане останнім для багатьох членів команди “Пахтакор”. Доля трагічно обірвала їхнє життя, залишивши глибоку рану в серцях уболівальників та всіх, хто знав і любив цю команду.
Трагедія, як наслідок недбалості
11 серпня 1979 року над Дніпропетровською областю розігралася трагедія, яка забрала життя 178 людей. Причиною катастрофи стало зіткнення двох пасажирських літаків Ту-134 у небі над селищем Курилівка. Ретельне розслідування виявило комплекс помилок, допущених диспетчерською службою Харківського центру управління повітряним рухом.
У той день на чергуванні знаходилася група диспетчерів, які мали координувати рух великої кількості повітряних суден. Однак через брак досвідчених кадрів і надмірне навантаження виникла критична ситуація. Старший зміни Сергій Сергєєв доручив контроль за повітряним простором недосвідченому 21-річному диспетчеру Миколі Жуковському, не забезпечивши належного нагляду за його роботою.
Ситуація ускладнювалася ще й тим, що цього дня до Криму летів на відпочинок Леонід Брежнєв, тож один із повітряних коридорів був постійно зайнятий. Це призвело до того, що два коридори, що залишилися, були перевантажені повітряним транспортом. За словами диспетчера Володимира Сумського, який брав участь у розслідуванні, ситуація в повітряному просторі була настільки напруженою, що навіть автоматичні системи не змогли б упоратися з таким навантаженням.
Два пасажирські літаки Ту-134, один із яких летів із Челябінська до Кишинева, а інший – із Ташкента до Мінська, опинилися на небезпечному зближенні. Диспетчери не змогли вчасно оцінити ризики та запобігти зіткненню. Літаки зіткнулися на висоті 8400 метрів, не маючи змоги маневру.
Розслідування показало, що основною причиною трагедії стала груба помилка диспетчерів, які припустилися одночасного перебування двох літаків в одній точці повітряного простору. Недостатній контроль за повітряною обставою, відсутність чіткої координації дій та високе навантаження на диспетчерів призвели до катастрофічних наслідків.
Розслідування причин катастрофи виявило низку системних проблем у системі управління повітряним рухом. Однак досі існують різні думки про те, що стало основною причиною зіткнення двох літаків. Ця трагедія послужила поштовхом до серйозних змін у системі безпеки польотів.
Після катастрофи
Наперекір масштабу трагедії, офіційні радянські ЗМІ довгий час замовчували те, що сталося. Перші повідомлення про катастрофу з’явилися лише за кілька днів після події, а подробиці інциденту ретельно ховалися від громадськості. Ташкент тим часом поринув у глибоку скорботу. Похорон загиблих футболістів зібрав величезну кількість людей, які прийшли попрощатися зі своїми улюбленцями. Жалобна процесія розтяглася на кілометри, а на Боткінському цвинтарі, де було поховано більшість загиблих, було встановлено меморіал.
Правосуддя та його наслідки
Винуватцями трагедії було визнано диспетчерів, які безпосередньо відповідали за контроль повітряного простору в районі катастрофи. Жуковського та Сумського було засуджено до тривалих строків позбавлення волі. Проте, багато експертів зазначали, що відповідальність за те, що трапилося, лежить не тільки на них, а й на керівництві авіаційної системи, яке не могло забезпечити належний рівень безпеки польотів.
Відновлення команди та пам’ять про загиблих
Футбольний клуб “Пахтакор” після цієї трагедії переживав лихоліття. Команда була практично повністю знищена і її довелося відновлювати заново. Завдяки підтримці вболівальників та футбольної громадськості клуб зміг подолати цей важкий період. До регламенту чемпіонату СРСР було внесено спеціальний пункт, який гарантує “Пахтакору” місце у вищій лізі на кілька років.
Пам’ять про загиблих футболістів вшановують і донині. У Ташкенті та інших містах Узбекистану їхніми іменами названо вулиці. На місці катастрофи встановлено обеліск, а в селищі Курилівка споруджено пам’ятник, що символізує обірвані життя та вічну пам’ять про загиблих. Катастрофа над Дніпропетровською областю стала трагічним уроком, який нагадує про крихкість людського життя та важливість безпеки в авіації.
“Список загиблих гравців “Пахтакора””
Авіакатастрофа над Дніпропетровщиною забрала життя талановитих та перспективних спортсменів, які були на піку своєї кар’єри. Серед загиблих були досвідчені гравці, вихованці клубу та молоді таланти, яким пророкували велике майбутнє.
Ідгай Борисович Тазетдінов – досвідчений тренер, під керівництвом якого “Пахтакор” досяг значних успіхів. Його тактична грамотність та вміння працювати з молодими гравцями зробили його одним із найшанованіших тренерів у радянському футболі.
Мансур Інамджанович Талібджанов – адміністратор команди, який завжди дбав про своїх футболістів. Його доброта та професіоналізм здобули йому повагу та любов всього колективу.
Володимир Васильович Чумаков – лікар команди, який завжди був готовий надати допомогу своїм підопічним. Його професіоналізм та людяність допомогли багатьом футболістам відновитися після травм та повернутися на поле.
Михайло Іванович Ан – капітан команди, досвідчений захисник, який був прикладом для молодих гравців. Його лідерські якості та відданість клубу були безцінні.
Агішев Равіль Рустамович, Аширов Алім Массалевич, Базаров Сурожиддін Ахмедович, Баканов Костянтин Олександрович, Загуменних Юрій Тимофійович, Ішбутаєв Шухрат Мусінович, Корченов Олександр Іванович, Куликов Микола Борисович, Макаров Володимир Васильович, Валкаті Сергій Костянтинович, Салов Володимир Іванович Миколайович, Федоров Володимир Миколайович і Чуркін – футболісти, кожен з яких зробив свій внесок у розвиток ташкентського футболу. Їх імена назавжди увійшли в історію клубу.
Ці футболісти були не просто гравцями, вони були друзями, колегами, однодумцями. Пам’ять про них живе в серцях уболівальників і всіх, хто знав цих чудових людей.
Джерела:
