Перші ігри-стратегії з’явилися ще за часів операційної системи DOS. Спочатку це були настільні ігри, які теж належали до стратегічних: шашки, шахи, доміно та інші розваги. Але потім програмісти розробили проєкти, що дали початок сучасним жанрам: містобудівні та політичні симулятори, покрокові рольові ігри та багато іншого.
Згодом ігрові програми вдосконалювалися та переводилися на нові операційні системи. Їхня графіка ставала чіткою та яскравою, а управління — простим і зручним. З появою мобільних пристроїв гри стали доступнішими для користувачів. Зараз стратегії на Андроїд може встановити будь-який користувач інтернету і приємно проводити час в обідню перерву, в громадському транспорті або вдома біля телевізора. Головне – вибрати цікавий для себе проект. Розглянемо найпопулярніші жанри у цій категорії ігрової індустрії.
Класифікація по черговості ходів
Всі ігри-стратегії можна умовно поділити на два типи: покрокові та протікають у режимі реального часу. У покрокових ігрових програмах кожен учасник робить ходи в порядку черги. Це виглядає не так реалістично, як гра в реальному часі, але гравець має більше часу на грамотне планування ходу.
Покрокові стратегії були популярні за слабкого поширення інтернету. Зараз набагато цікавіше грати онлайн в режимі реального часу і змагатися з іншими гравцями.
Види за особливостями ігрового процесу
Якщо порівнювати тематику популярних стратегій, то серед Андроїд-ігор користуються популярністю такі ігрові програми:
Класичні стратегії, що ґрунтуються на розвитку економіки, але підтримують і військові дії. Тобто вам треба розвивати власну базу (населений пункт), видобувати корисні ресурси та наймати юнітів для захисту території від сусідів.
Тактичні стратегічні ігри схожі на класичні, але більше орієнтовані на бої, ніж на розвиток економіки.
Будівельні та управлінські симулятори. Сюди відносяться ігри, які не пов’язані з бойовими діями. У таких програмах можна керувати бізнесом чи транспортними системами, будувати та розвивати міста чи невеликі поселення. До цієї категорії належать і численні ферми з квестами на вирощування врожаю та виготовлення корисних предметів. Також є ігровий жанр, який відтворює повсякденне життя людей. Тобто вам потрібно керувати персонажами у їхньому реальному житті: ходити на роботу чи навчання, робити покупки та вирішувати інші завдання. Деяким користувачам дуже подобається цей жанр, тому що він дозволяє перетворитися на іншу людину і пожити її життям.
Ігри МОВА – орієнтовані на командні битви з іншими гравцями.
Стратегії ММО – об’єднують величезну кількість онлайн-гравців у єдиному вигаданому світі.
Розраховані на багато користувачів стратегії ММО подобаються більшості людей, адже ці додатки дозволяють створювати гільдії, розвивати персонажів, битися з іншими гравцями і спілкуватися з однодумцями.
Змішані ігри з часткою стратегії
Крім явно виражених тематик, існує безліч ігрових програм, що поєднують у собі ознаки стратегії та інших ігор. Наприклад, це може бути:
екшн-гра, що включає економічний розвиток бази, управління армією та окремими персонажами;
карткова колекційна стратегія з персонажами-картами, що відкриваються під час гри;
головоломка із пошуком рішень для логічних завдань;
гра на виживання та багато іншого.
Перелічувати всі піджанри стратегій немає сенсу, оскільки цих ігор розроблено дуже багато. Але будь-який користувач може легко знайти додаток на свій смак і безкоштовно встановити його на телефон або планшет. Залежно від переваг, він зможе вибрати тактичні стратегії з військовими діями, симулятори з видобутком корисних ресурсів та вирощуванням овочів чи головоломки, які допомагають розвивати логічне мислення та приємно проводити дозвілля.
Дніпро – унікальне місто. Воно має багату історію та сучасні тенденції в мистецтві та культурі. На вулицях увагу місцевих жителів та туристів привертають величні архітектурні пам’ятки та численні культурні заклади. Через призму мистецтва вони розповідають про історію міста. Далі на dnepr-future.
Архітектурні перлини
Якщо займатися вивченням архітектури Дніпра, то можна дізнатися про різні епохи його розвитку.
Модерн
Дніпро завжди було центром економічно-адміністративного життя. Яскравим прикладом цього є Будівля Губернаторської Ради. Побудована вона в стилі класицизму вражає своєю величчю та неповторними деталями.
Церкви й собори
Велична архітектура Преображенського собору показує дух епохи, захоплює. Однією з найстаріших церков Дніпра є Брянська церква. Хто побував там хоча б один раз, назавжди запам’ятай її. Неповторності надає поєднання українського бароко та неокласицизму. Якщо ж гості чи жителі міста хочуть відчути красу сучасної архітектури, тоді слід завітати до однієї з нових церков, а саме Іоанна Хрестителя.
Музеї
Не менш важливими для суспільного життя є музеї. Вони допомагають зберегти пам’ять про минуле для нащадків, надають інформацію про науку та культуру минулих років, дають людям естетичне задоволення, об’єднують однодумців. У Дніпрі є понад 15 музеїв.
Історичний імені Дмитра Яворницького визнаний одним із найстаріших в Україні. До його колекції належать: археологічні скарби, етнографічні матеріали, документи, фотографії. Все це показує історію Дніпра.
Не менш популярним серед відвідувачів вважається музей українського живопису. В цьому чарівному місті можна отримати естетичну насолоду від творів відомих українських класиків до художників сьогодення.
Культурні скарби Дніпра
Театральне життя
Чи втратить коли-небудь актуальність театр? Відповідь очевидна. Звичайно, що ніколи. Адже він є важливим компонентом культурного життя міста, має велике освітнє значення. Крім того, це прекрасна можливість на деякий час забути про турботи та проблеми, насолодитися мистецтвом і прекрасно провести час. У Дніпрі дарує радість глядачам близько 10 театрів різного направлення.
Одним із найпопулярніших є Дніпровський академічний театр опери та балету. Він по праву вважається культурним осередком міста. Дарує вдячним глядачам репертуар від опер до балетів та віртуозних симфонічних концертів.
А ось одним з найстаріших вважається драматичний театр ім. Тараса Шевченка. Інноваційні постановки, смілива режисерська робота, неповторна акторська гра заслужено привертає увагу великої кількості глядачів.
Любителям нового та нестандартного однозначно сподобаються вистави експериментального театру “Крик”.
Ще один простір для креативу артцентр “Квартира”. Тут можна насолодитися не лише майстерною акторською грою, а й концертами, виставками, майстер-класами.
Фестивалі
Говорячи про культурні скарби Дніпра не можна оминути увагою фестивалі. Вони тут на будь-який смак: музичні, культурні, гастрономічні.
“Дніпро Гогольфест” навіть назва фестивалю викликає зацікавленість. І не даремно. Цей артфестиваль є справжнім культурним святом. Він об’єднує різні види мистецтва: театральні вистави, концерти, виставки, перформанси.
Справжні гурмани просто не можуть собі дозволити пропустити таку подію в Дніпрі як гастрономічний фестиваль вуличної їжі “Street Food”. Вуличні кухарі нагодують різноманітними смачними, поживними стравами.
Якщо ж говорячи про ідеальний вечір ви уявляєте себе за переглядом улюбленого фільму, Дніпровський міжнародний кінофестиваль підійде вам якнайкраще. Це подія, яка об’єднує кінематографістів та кіноманів в одне ціле, під час демонстрації фільмів.
Беззаперечно, Дніпро – це місто, яке варто відвідати, щоб на власні очі побачити його архітектурні перлини та культурні надбання.
На березі мальовничої річки Дніпро, за адресою Січеславська Набережна, 27, у місті Дніпро розташована одна з найвидатніших релігійних споруд сучасної України – храм Іоанна Хрестителя. Побудований у 2007 році, цей храм, який вражає своєю надзвичайною архітектурою та величністю, дуже швидко став визначною пам’яткою міста та центром духовного життя для багатьох вірян, у тому числі й для мешканців Дніпра. Храм служить не лише місцем богослужінь та релігійних заходів, але й став духовним центром, де віряни можуть знайти спокій та внутрішню гармонію. Відвідування храму Іоанна Хрестителя стало невіддільною частиною життя багатьох містян, надаючи їм можливість зосередитися на духовних цінностях та зв’язку з минулим. Далі на dnepr-future.
Архітектура храму
Храм Іоанна Хрестителя привертає увагу своїм неповторним зовнішнім виглядом. Величезна будівля, котра знаходиться на березі річки, має вишуканий архітектурний стиль, поєднуючи елементи класичної та сучасної архітектури. Фасад храму прикрашений мармуровими деталями, а золотисті куполи, які переливаються на сонці, привертають погляди та надають будівлі більш вишуканого вигляду. Але справжня краса храму виявляється всередині. Переступивши поріг, відвідувачі відчувають потужну енергетику цього місця. Інтер’єр храму прикрашений дерев’яними різьбленими та старовинними іконами, величними фресками, розписами й мозаїками, які відображають біблійні сцени та духовні символи. Кожна деталь в цьому храмі створена з майстерністю і любов’ю. Відтворення ікон із зображеннями святих виражає неабияку велич та шану до божественного.
Значення храму для місцевих жителів
Цей храм є не тільки місцем для проведення богослужінь, а й культурним центром, де організовуються різноманітні музичні концерти, художні виставки та інші культурні заходи. Його відвідують не лише віряни, але й люди, які цікавляться мистецтвом та культурою. Храм Іоанна Хрестителя став місцем зустрічей та спілкування, де люди можуть об’єднатися за допомогою відчуття гармонії та духовного зв’язку. Крім того, храм має прекрасну терасу, з якої відкривається захоплюючий вид на чудову річку Дніпро. Цей панорамний краєвид, який розкривається перед очима всіх відвідувачів, захоплює дух своєю красою і неповторністю. Саме тут можна насолодитися спокоєм та роздумами про будь-що.
Чому варто відвідати цей храм?
Храм Іоанна Хрестителя у Дніпрі – місце, де зливаються духовність, культура та історія. Його велич та прекрасна архітектура роблять його не лише центром релігійного життя, але й об’єктом пишної культурної спадщини даного міста. Це місце, яке слід відвідати не лише релігійним людям, а й усім, хто цікавиться красою архітектури та духовними цінностями.
У висновку можна підкреслити загальне значення храму Іоанна Хрестителя в Дніпрі як символу духовності та культурного надбання даного міста. Також можна зазначити, що ця релігійна споруда привертає увагу не лише вірян, але й шанувальників мистецтва та краси, створюючи особливу атмосферу, де зливаються магія і спокій. Храм Іоанна Хрестителя став місцем, де люди знаходять релігійну відданість, душевний спокій та натхнення для нових звершень. Його велична архітектура, неперевершений інтер’єр та вид на Дніпро роблять храм незабутнім місцем, яке варто відвідати кожному та дослідити його духовну та культурну спадщину. Храм Іоанна Хрестителя — це свідчення прекрасного поєднання мистецтва й духовності.
Таким чином, святилище Іоанна Хрестителя належить до найцінніших скарбів не лише міста Дніпра, а й усієї України, бувши пам’яткою, яка об’єднує і надихає вірян та шанувальників культури та історії.
У сучасному місті Дніпро світлофори — це не просто регулятори руху, а справжні символи міського життя. Їх присутність на вулицях стала невіддільною частиною нашого повсякденного існування. Проте мало хто замислюється про історію розвитку та особливості світлофорів у нашому місті. У цій статті ми спробуємо краще ознайомитися з цими незамінними об’єктами дорожнього обладнання. Далі на dnepr-future.
Історія розвитку світлофорів
Світлофори – це не найновіший винахід, вони з’явилися у нашому місті ще в далекому 1927 році. Перші світлофори у Дніпрі були встановлені на перехресті вулиць Карла Маркса та Гоголя. Це були примітивні механічні пристрої, що складалися з дерев’яної конструкції, на якій закріплювалися червоні та зелені ліхтарі. Роботу світлофорів здійснювали поліцейські, які фізично перемикали пофарбовані дерев’яні кулі.
Згодом, у 1932 році, було встановлено перші електричні світлофори. Вони виглядали сучасніше та ефективніше, але їх роботу все ще контролювали поліцейські. Запам’ятовується одна з історій, коли поліцейський, керуючи світлофором, випадково перемкнув червоний сигнал для всіх напрямків, що призвело до хаосу на перехресті.
У 1960-х роках світлофори в Дніпрі почали автоматизувати. Були введені програмовані таймери, що дозволяли точно керувати світлофорами в залежності від потоку транспорту. Це зробило рух на перехрестях більш організованим та безпечним.
Особливості світлофорів Дніпра: сьогодення
Звісно, найцікавішими світлофорами, на яких варто звернути увагу, є такі перлини дніпровської творчості:
Світлофор на проспекті Дмитра Яворницького, який виглядає як ретро-сигналізація, зберігаючи стиль старовинного періоду.
Синхронізовані світлофори на проспекті Слобожанському, що забезпечують плавний рух автомобілів без зайвих зупинок.
Світлодіодний світлофор на перехресті проспекту Гагаріна та вулиці Шолом-Алейхема, який має енергоефективну технологію та яскраве освітлення.
Інтелектуальний світлофор на вулиці Московській, що використовує систему розпізнавання автомобілів та пішоходів для оптимізації часу сигналізації.
Світлофори з вбудованими камерами спостереження, що допомагають відстежувати порушення правил дорожнього руху та забезпечують безпеку на дорозі.
Координація роботи світлофорів
У Дніпрі багато перехресть зі значним потоком автотранспорту. Для кращої організації дорожнього руху світлофори в місті працюють у режимі синхронізації. Це означає, що робота світлофорів на великих вулицях координується таким чином, щоб автомобілі могли безперешкодно проїхати декілька перехресть без зупинок.
Суть синхронізації полягає у тому, що світлофори на різних перехрестях встановлюються в такий спосіб, щоб забезпечити безперешкодний рух автотранспорту на декількох сусідніх перехрестях. Це досягається шляхом встановлення певних інтервалів між змінами сигналів на різних світлофорах. Коли на одному перехресті вмикається зелений сигнал світлофора, на сусідньому перехресті одночасно вмикається червоний сигнал, що дозволяє автомобілям продовжувати рух без необхідності зупинятися.
Цей підхід до координації світлофорів значно зменшує затори та час очікування на світлофорних перехрестях, сприяючи плавному русі транспортних засобів через декілька вулиць. Окрім того, синхронізація світлофорів допомагає зменшити викиди шкідливих речовин у повітря, оскільки менше часу витрачається на розгін та гальмування автомобілів.
Завдяки ретельно розробленій системі синхронізації, світлофори в Дніпрі сприяють не лише врегулюванню руху автотранспорту, а й підвищенню загальної безпеки дорожнього руху. Ця ініціатива дозволяє забезпечити максимальну ефективність використання дорожньої інфраструктури міста та покращити якість життя мешканців та гостей Дніпра.
Використання світлодіодної технології
У багатьох світлофорах Дніпра використовуються світлодіодні лампи. Вони мають більшу яскравість та довговічність порівняно зі звичайними лампами. Крім того, світлодіодні лампи є більш енергоефективними, що зменшує навантаження на електричну мережу та допомагає знизити споживання електроенергії.
Однією з головних переваг світлодіодних ламп є їхня висока яскравість. Вони забезпечують більш чіткий і різко виражений світловий сигнал, що робить їх видимими навіть при поганому освітленні або за несприятливих погодних умовах. Це важливо для безпеки учасників дорожнього руху, адже чітко розрізняючи сигнали, водії можуть приймати вчасні та правильні рішення на дорозі. Довговічність є ще однією ключовою перевагою світлодіодних ламп. Вони здатні працювати значно довше, ніж традиційні лампи, що зменшує витрати на їх заміну та обслуговування. Це особливо актуально для світлофорів, які функціонують цілодобово.
Енергоефективність світлодіодних ламп є важливим аспектом у сучасних умовах, коли енергоощадження стає все більш актуальним завданням. Світлодіоди споживають значно менше електроенергії порівняно зі звичайними лампами, що призводить до зниження споживання електроенергії та навантаження на електричну мережу. Це може мати позитивний вплив на зниження витрат на комунальні послуги та сприяти сталому розвитку міста.
Застосування світлодіодної технології у світлофорах Дніпра демонструє прогресивний підхід до управління дорожнім рухом та підтримання безпеки на дорогах. Ця ініціатива допомагає забезпечити ефективну роботу світлофорних систем, зменшити витрати та сприяти сталому розвитку міської інфраструктури.
Додаткові функції
Світлофори Дніпра виконують не лише основну функцію регулювання дорожнього руху, але й мають додаткові функції, що сприяють більш безпечному та зручному пересуванню учасників дорожнього руху на перехрестях.
На деяких перехрестях міста встановлені світлофори зі стрілками, які реалізують функцію сигналізації для поворотів.
Це особливо корисно на багатопотокових дорогах або перехрестях зі складним рухом. Стрілкові світлофори надають водіям можливість безперешкодно та з координацією повертати ліворуч або праворуч, спрощуючи навігацію та зменшуючи ризик неправильних рухів.
Окрім того, спеціальні світлофори для пішоходів є важливим елементом покращення безпеки на дорозі. Вони надають пішоходам додатковий час для переходу дороги, що дозволяє їм зручно та безпечно перейти вулицю. Ця функція особливо важлива на дорогах з великим рухом автотранспорту або на тих вулицях, де пішоходів багато.
Додаткові функції світлофорів в Дніпрі демонструють зосередженість міської влади на безпеці та комфорті учасників дорожнього руху. Ці інноваційні рішення допомагають забезпечити більш плавний та організований рух транспорту та пішоходів, сприяючи загальному покращенню дорожньої ситуації в місті.
Отже, світлофори Дніпра є важливим елементом дорожньої інфраструктури, який допомагає забезпечити безпеку та організацію дорожнього руху на вулицях міста. За десятиліття розвитку світлофорів від простих механічних пристроїв до сучасних автоматизованих систем вони стали невіддільною частиною нашого життя. Координація роботи світлофорів, використання світлодіодної технології та наявність додаткових функцій сприяють більш безпечному та зручному русі на дорозі. Світлофори Дніпра — це одна з багатьох складових, які роблять наше місто комфортним та сучасним.
Автомобіль завжди виходить з ладу в найбільш недоречний момент, призводячи до значних фінансових витрат. Перш за все треба вирішити: ремонтувати самостійно чи знайти майстра. Звичайно, все буде залежати від складності поломки. Поміняти пробите колесо на запасне зможе й новачок, а розібратись із поломкою в моторі, коробці передач чи ходовій вдасться тільки майстру. У статті поговоримо, що саме потрібно мати під рукою, щоб лагодити авто самостійно.
Про деякі з цих інструментів поговоримо більш детально.
Набір ключів і тріскачок
Це основний інструмент для будь-якого ремонту. В наборі мають бути різні за розмірами гаєчні ключі (від маленьких до великих) та тріскачки. За їх допомогою набагато легше й швидше можна відкручувати болти і гайки. Наявність набора з вкладишами (бітами) для тріскачок дозволить вам працювати з різними типами болтів.
Викрутки
Викрутки різних розмірів і типів (плоскі та хрестоподібні) необхідні для роботи з гвинтами та кріпленнями. Популярна регульована модель — вона має декілька змінних насадок, тож підходить для універсальних робіт. Набір викруток дозволить легко виконувати роботи у вузьких і важкодоступних місцях.
Плоскогубці та кусачки
Плоскогубці знадобляться для захоплення та утримання дрібних деталей, а кусачки — для обрізки дротів або інших матеріалів. Вибирайте інструменти з хорошою ручкою для зручності використання.
Домкрат і підставки
Необхідні для підняття автомобіля, що дає доступ до нижньої частини для заміни колеса або частин підвіски. Переконайтеся, що домкрат відповідає ваговим характеристикам вашого автомобіля і має належні сертифікати безпеки.
Набір для очищення
Не забувайте про належне очищення робочого місця та інструментів. В продажу є спеціальні засоби для легкого чищення інструментів та деталей автомобіля. Більшість представлено у вигляді спреїв, що дуже спрощує нанесення та використання засобів. Також в автомобілі має бути декілька ганчірок, щоб забезпечити чистоту під час ремонту.
Оволодіння цими інструментами дозволить легко впоратися з найпоширенішими поломками автомобіля і зберегти його в хорошому стані. Пам’ятайте про важливість безпеки — завжди дотримуйтеся інструкцій та заходів обережності під час виконання будь-яких ремонтних робіт.
Вода грає найважливішу роль життєдіяльності людини. Як з’явився перший водопровід у нашому місті та які складнощі пов’язані з його появою – дізнаєтесь у нашому матеріалі на dnepr-future.
Історія появи
Водопровід у Катеринославі був проблемою важливішою, ніж будь-які архітектурні проєкти. Архітектор Іван Старов передбачав труднощі з водопостачанням ще під час проєктування міста, тому розташував житлові квартали як у нагірній частині, так і низинній. Але його плани змогли реалізуватися лише на половину, побудувавши квартали у центрі міста від Оперного театру до вул. Барикадний. А нагірну частину залишивши без забудови та без водопостачання.
Чому так сталося? Вся справа в Українському кристалічному щиті, через яку на даному граніті було непросто щось будувати.
Князь Потьомкін чудово розумів, що висока гора з відсутністю води заважатиме розвитку Катеринослава. Проблему Іван Старов запропонував вирішувати цікавим чином, розмістивши величезний басейн на гірській частині. За одним із задумів, мала стояти статуя посередині басейну. Яма мала бути квадратною і з глибиною понад 20 метрів.
Будівництво почалося, але після смерті Потьомкіна роботи припинилися. Розрита яма принесла чимало горя мешканцям Катеринослава. У неї випадково падали чи гинули як люди, так і худобу.
У середині 60-х XIX століття місту виділили гроші для будівництва водопроводу та зібрали для цього комісію. Незважаючи на інформацію у пресі, кілька років ніхто не хотів брати на себе таку важливу місію. Все це тривало доти, доки наприкінці 1868 року місто не відвідав одеський інженер – Фрідріх Ротман. Інженер уже мав досвід, він будував водопровід для Одеської залізниці. Тому представники міської Думи вирішили провести з ним складні переговори, і зрештою одесит погодився. Але грошей виділили менше за необхідну суму, що надалі відобразилося на якості будівництва. Окрім того, сам проєкт городяни критикували.
Водопровід був відкритий у нашому місті у 1869 році. Його відкрили на кілька тижнів пізніше, ніж планували. І завдяки цьому гірська частина нашого міста змогла отримати водопостачання. Водопровід належав інженеру Ротману, але одесит надавав воду безкоштовно для гасіння пожеж та поливів міських вулиць.
Паркан води проводили біля парку ім. Шевченка (тоді Потьомкінський сад), звідти вода вирушала на Соборну площу і після цього розподілялася містом. Пропускна спроможність водопроводу становила 1000 цебер за добу. Вартість відра води становила 0,25 копійки. Незважаючи на відкриття, водогін критикували за каламутну воду поганої якості.
(фото: Максим Кавун)
Розвиток водопостачання
До середини 80-х XIX століття розвиток йшов невпевненими кроками, було прокладено лише близько 4 верст. У 1886 році водогін переходить у власність інженера Винарського В.Я.
Завдяки цьому з’являються фільтри, насосна станція, водонапірна вежа та розширюється водопровідна мережа. А труби довели вже вниз до самої Озерки (у ті часи Озерна площа).
З архітектурних особливостей незвичною була водонапірна вежа. Вона виконана в неороманському стилі, верхівка з “гостреньким” завершенням, загалом будівля нагадувала середньовічну споруду, що не дуже дозволяло їй вписуватися в площу, яка була зроблена в ампірному стилі.
На початку ХХ століття у нашому місті з’являється новий водопровід у Старих Кайдаках, а старий за кілька років знесли і на його місці продовжили прокладати проспект через Соборну площу, таким чином вирішивши проблему водопостачання Катеринослава.
У 2018 році на місці першої водонапірної вежі встановили величезний флагшток. На момент відкриття він був найдовшим в Україні заввишки 72 метри.
Телефонний зв’язок завжди був і буде невід’ємною частиною нашого життя. Як з’явилися телефони і через які етапи розвитку пройшов зв’язок у Катеринославі – дізнаєтесь у нашому матеріалі на dnepr-future.
Історія появи телефонів у Катеринославі
Першим у світі телефон створив Олександр Белл із США у 1876 році. Вже за 15 років до телефонної мережі приєднується Катеринослав. Телефонні апарати випускали у Санкт-Петербурзі німецькі заводські фірми “Сіменс та Гальке”. Першу телефонну лінію збудував Іван Олексієнко – купець та меценат. Ця лінія проходила від його особняка до магазину (в районі ЦУМУ). Попит на телефони з кожним роком зростав. Під кінець XIX століття телефонний зв’язок мала влада, залізниця, Брянський завод та понад 40 підприємців.
Розвиток телефонного зв’язку
Спочатку мережею користувалися 45 абонентів, але вже менше, ніж через півроку їхня кількість стала більшою за 100. Проводи мали довжину близько 22 кілометрів і були пофарбовані в сірий колір. Їх протягли Катерининським проспектом з двох сторін і по одній до Брянського заводу через залізничний вокзал.
Абоненти, що знаходяться недалеко від станції, платили: приватні особи – 60 рублів, установи на 15 рублів більше, а тих, хто розташовувався далі за 2 версти, платив за кожні 213 метрів по 3 рублі на рік більше. Найбільш товариськими були на той час поліцейськими, а другі та треті рядки займали – міське управління та аптекарі. Вже на початку ХХ століття абонентська мережа складала майже 500 користувачів. Паралельно з’являється у місті електрика та бельгійські трамваї. Доброї якості зв’язку заважав шум трамвая. Через деякий час урядовий телефонний зв’язок передали у власність Міської Управи та Думи, сподіваючись на реконструкцію мереж.
Поштово-телеграфна контора самостійно провела реконструкцію, оновлена станція запрацювала у 1916 році. Розташовувалася по сусідству зі старою на Яворницького, 62. Встановили 21 комутатор та спорудили спеціальний кабельний каналізаційний люк, який мав виконаний дизайн у стилі модерн. У тому ж році кількість користувачів телефонного зв’язку стала 2611.
(livejournal.com)
Спочатку вимоги до телефоністки були незвичайними: вона повинна була бути незаміжня (щоб її ніхто не відволікав), високого росту, ритм роботи шалений – більше 160 з’єднань на годину.
Телефоністки з’єднували абонентів, вони працювали 24/7, а розмова могла не відбутися тільки через грозу. Користувачам потрібно було виявляти ввічливість, адекватність та терплячість, прибрати всі сторонні шуми з приміщення.
Цікаво, що телефонні номери розподілялися за тим, хто був головним у сфері зв’язку. №1 мав Начальник Катеринославського поштово-телеграфного округу, другий номер належав «службовому кабінету Тюремного Інспектора», третій – «Штаб 34 піхотної дивізії», а четвертий – Повітова Земська Управа.
У 1930-х з’явився автоматичний зв’язок, до цього був ручний. Спочатку автоматичних телефонних станцій було дві: одна на вул. Старокозацькій (раніше вул. Комсомольська), розрахована на 4000 номерів, а інша на Проспекті Пушкіна – вдвічі менша.
Популярність телефонів із кожним роком динамічно зростала. Якщо на початку 60-х у тодішньому Дніпропетровську було близько 20 тисяч номерів, то 81-го року стало в 7.5 разів більше. А вже у 1995 році становила понад 220 000 телефонних номерів.
У ХХI столітті важко уявити собі, що колись були телефоністки. З’явилися не просто звичайні кнопкові телефони, а смартфони, за допомогою яких дзвонити стало набагато простіше. Навіть не обов’язково дзвонити, витрачаючи свої гроші, можна почути та побачити потрібну людину через соціальні мережі.
Динамічно розвивався і сам мобільний інтернет. Спочатку був слабенький 2G, потім йому на зміни прийшов 3G, а незабаром ні для кого не стало дивиною, коли з’явився 4G.
Перлина української архітектури в самому серці міста Дніпро – будинок Хреннікова. Цей будинок знайомий кожному мешканцю міста, в якому тепер працює відомий готель – «Україна». З 1996 року готель реорганізований у гранд-готель із п’ятьма зірками. Далі на dnepr-future.
Будівля із самого початку була побудована як дохідний будинок, який належав меценату та комерсанту Володимиру Миколайовичу Хреннікову.
Будинок Хреннікова – головна візитівка нашого міста
На початку XIX сторіччя ділянка під будинком Хреннікова належала годинниковому майстру Федору Ковальському, першому в Катеринославі майстру. Вже в середині XIX сторіччя ділянкою володів Прокоп Андрійович Білявський. Купець першої гільдії на цьому місці побудував торговельну лавку на шість магазинів. Після смерті Прокопа Білявського практично всі його володіння перейшли до дочки на ім’я Любов.
На початку 1870-х років Любов Білявська вийшла заміж за купця Миколу Хреннікова. За освітою та своїми поглядами він відносився до української інтелігенції. У пари народилось троє дітей: син Володимир та дочки – Марія та Віра. Остання померла в досить ранньому віці. Сама ж Любов Хреннікова померла у 30 років та все своє майно заповідала дітям.
Торгівельний ряд, розташований на розі вулиці Первозванівської (нині це вулиця Короленко) та Катерининським проспектом належав Володимиру Миколайовичу Хреннікову. Тут розташовувались збройний, бакалійний, магазин фарб та лаків, галантерейний, магазин посуду та кондитерська.
Наприкінці 1990-х років Володимиру Миколайовичу прийшла думка щодо будування на цьому місці дохідного будинку. Для здійснення свого задуму в 1909 році він викуповує половину ділянки у сусіда з боку проспекту Івана Стрекозова. Це надає можливість розширення горизонтів для майбутнього будівництва.
Коли в Катеринославі в 1906 році процвітає товариство «Просвіта» Хренніков разом з істориком Дмитром Яворницьким увійшли в його перший склад. Саме Дмитро Яворницький був ідейним натхненником. Вважається, що саме з його подачі прийшла ідея збудувати будівлю в стилі «українського модерну».
Закладання фундаменту під будівництво нової будівлі відбулось 30 жовтня 1910 року, але виконання робіт затягнулись у часі і остаточно завершились лише восени 1913 року. Підготовчі роботи були розпочаті негайно, але один з орендарів тягнув із переїздом та продовжував торгівлю в крамниці на земельній ділянці, не дивлячись на те, що договір оренди не було продовжено. Щоб не затягувати з будівництвом, Хренніков розпочав розбирати дах та частково стіни, але арендатор подав в суд за завдані збитки. В судовому процесі Хреннікову вдалось перемогти лише в 1911 році.
Також виникали складнощі і з міською владою. Під час будування з’явилась необхідність зайняти тротуар, але можновладці відмовили в оренді землі. Більше того, навіть оштрафували Володимира Миколайовича за незаконне та неузгоджене з владою використання саме цієї землі. Тоді на поміч першого мільйонера Катеринослава прийшов Дмитро Яворницький, який завдяки своїм знайомствам зміг домогтись дозволу на оренду землі та продовження робіт.
Архітектурна композиція фасаду будівлі
Будинок мав призначення ділового центру, який би поєднував в собі розважальні, торговельні та зони відпочинку. На першому та другому поверсі планувалось розташувати магазини. На третьому і четвертому – конторська зона. В будинку була власна театральна зала, вхід до якого здійснювався з Первозванівської вулиці. Проект розробив сам Володимир Хренніков, але основним натхненником та ідеолог був Дмитро Яворницький. Саме завдяки видатному історику-краєведу розповсюджувався український архітектурний модерн по всій території Придніпров’я. Для розробки проекту будівлі також запрошувались архітектори з Петербургу – П.П. Фетісов та Л.Л. Хойновський.
На основі однієї ідеї всіх митців було створено складний цілісний ансамбль. Білі стіни із вирізаними в «трапецієвидній» формі вікнами. Завершувались стіни дерев’яними різними кронштейнами та покритою черепичним аспідним дахом. Декілька місць фасаду прикрашали башти з увінчаними шпилями, які нагадували старовинне будування запорізьких церков. Аналіз архітектурної композиції будинку Хреннікова дозволяють стверджувати про те, що автори мали за мету придати будівлі не тільки надзвичайний монументальний характер, але й створити і увіковічнити таким чином монумент слави Запорізької Січі.
На початку 1914 року в театральній залі будинку Хреннікова запрацював кінотеатр, який мав назву «Паласс». Торгівельні приміщення також мали дуже високий попит. У листопаді 1914 році Володимир Хренніков виділив четвертий та п’ятий поверхи свого будинку під воєнний госпіталь, але втілити у життя ідею не вдалось через непридатність приміщень. Замість цього тут створили комітет по збору коштів на допомогу армії та склади на пожертвування.
В 1918 році Володимир Хренніков покинув Катеринославську губернію. Зі встановленням в місті радянської влади будинок націоналізували. У 1920-1930 роки тут розміщувались контори різних підприємств, а також адміністративні організації. З 1925 року відродилась робота магазинів.
В 1922 році в будинку було відкрито міський художній музей. Це вже друга спроба його відкриття, перша відбулася у 1914 році. В театрі було розміщено клуб «Молодий ленінець», де показували стрічки та агітаційні постановки. З лютого 1927 року в театральному залі запрацював театр юного глядача «Піонер».
В 1933 році театр і кінотеатр було реорганізовано. Кінотеатр модернізували в звуковий, який вже мав назву «Жовтень», а театр вже був під назвою – театр юного глядача.
В кінці 1936 року Художній музей переїхав з будинку Хреннікова до будівлі по вулиці Шевченко, де знаходиться і по нині.
Доля будинку за часів Великої Світової та Вітчизняної війни
Під час Великої Вітчизняної війни будинок Хреннікова практично не постраждав, після боїв за місто в серпні-вересні 1941 року будівля була оголошена власністю Рейха.
В жовтні 1943 року під час звільнення міста колишній будинок Хреннікова підпалили німецькі сапери, після чого від будівлі залишились лише стіни із кіптявою. Лише в 1949 році архітектору В.А. Зуєву було доручено проект відновлення готелю.
В 1952-1953 роках було завершено відновлення будинку з максимальним дотриманням зовнішнього вигляду попереднього вигляду стін, але з максимальним спрощенням рішення у вигляді покрівлі даху.
В 1954 році було відкрито готель, який нині називається «Україна». Мешканці міста вимушені були потроху звикати до нового, значно спрощеного дизайну, вигляду будівлі. Всі малі башти даху були замінені барочними фронтонами. Замість кутової башти з’явився важкий чотиригранний намет, зникли балкони на головних фасадах.
Планування всередині будівлі: корпус театральної зали надбудували до чотирьох поверхів. На першому поверсі було розміщено ресторан з окремим входом, верхні поверхи будівлі були перебудовані під номери готелю. Складне планування з малими та великими кімнатами, а також великими залами було замінено на коридорне планування з досить маленькими кімнатами під готельні номери.
Місто Дніпро відомо цілою низкою вулиць, назву яких найменовано на честь визначних та відомих постатей нашої місцевості. Більш детально про цих людей дізнайтесь у матеріалі далі на dnepr-future.
Меценат Надія Алексєєнко
Український меценат, засновниця дитячої лікарні Надія Алексєєнко, на честь якої було названо одну з вулиць міста Дніпро. Раніше, ще за часів проведення «декомунізації», ця вулиця мала назву на честь радянського дипломата Георгія Чичеріна, а ще раніше назва була Надіївська. Вулиця Надії Алексєєнко з’явилася невипадково – свого часу ця жінка чимало зробила для розвитку тодішнього Катеринослава.
фото: dnepr.info
Надія Алексєєнко жила у заможній родині, її чоловік Іван був купцем. Сім’я Надії володіла магазинами, що займалися продажем заліза і не шкодувала власних ресурсів для розвитку міста. Своїх дітей Надія та Іван Алексєєнки не мали, тож вирішили пожертвувати власні гроші на утримання жіночих гімназій, комерційного училища тощо. Після смерті чоловіка Івана, Надія Алексєєнко віддала значну суму своїх коштів на будівництво дитячої лікарні, яка нині називається Дитяча лікарня №3, та амбулаторії для хворих різного віку, а також гроші на утримання цих медичних закладів.
На знак вдячності, Міська рада Катеринослава почала процес надання Надії Алексєєнко звання Почесної громадянки міста. Це була довга і складна процедура, яка ускладнювалася ще й тим, що звання треба надати жінці. Але Надія Алексєєнко пройшла весь цей процес й стала на той час єдиною жінкою, чиє звання було офіційно затверджено імператором – 20 листопада 1911 року їй надали звання Почесної громадянки міста.
фото: www.ukrinform.ua
Короленко Володимир Галактіонович
Визначний український та російський письменник, публіцист, гуманіст середини 19 – початку 20 сторіччя, громадський діяч та журналіст. Корні Короленка походили із козацького роду, у Володимира Короленка було два брати й три сестри. Короленко жив у родині із суворим повітовим батьком, що був суддею та асесором та із матір’ю, що була родом із Польщі, тож він досконало знав польську мову. Його завжди захоплювало мистецтво літератури, дитинство хлопця минуло на Житомирщині, в краєвидах прекрасної української природи.
Початкову освіту Володимир Короленко здобув в Житомирській гімназії, після чого родина переїхала на Рівненщину, де він вступив до місцевого училища. Коли Короленку виповнилося 15 років, помер його батько. У 1871 році Володимир вступив до Технологічного інституту у Петербурзі, який не вдалося завершити через матеріальні труднощі. У 1874 році Короленко перевівся до землевласницької академії в Москві, де навчався за рахунок стипендії. У зв’язку із участю письменника у народницьких рухах, його було заслано до Кронштадту. 1877 року повернувся додому й почав свою літературну кар’єру.
Перший літературний твір в жанрі новела була опублікована в 1879 році. Найбільш плідним періодом стали 1885-1895 роки. Справжнім тріумфом у його творчості стали твори – «Сон Макара» (1885), «В поганому товаристві» (1885) і «Сліпий музикант» (1886).
Вулицю у середмісті Дніпра, що у Шевченківському районі, яка бере свій початок з перехрестя з проспектом Дмитра Яворницького та закінчується тупиком за 2,2 кілометри названо на честь Володимира Короленка.
фото: www.museumsun.org
Хмельницький Богдан Михайлович
Державний діяч, полководець, гетьман України з 1648 по 1657 роки. Народився ймовірно в Чигирині, в родині службовця при дворі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського. Здобував освіту в одній із Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові. Чудово опанував польську та латинську мови, писав і говорив українською мовою тих часів. Після полону в результаті боїв із татарами під Цецерою, Богдан Хмельницький вступив до Запорізького війська, брав участь у походах на турків (османів) й татар, у селянсько-козацьких повстаннях проти польської шляхти.
Богдан Хмельницький стає козацьким діячем, який викликає недовіру серед влади тогочасної Речі Посполитої й популярність на Запоріжжі. У 1648 року Хмельницький організовує повстання, що переросло у війну. Протягом цього року гетьман разом із своїм військом здобуває численні перемоги над польськими військами – це бої під Жовтими водами, Корсунем, Пилявцями, облога Львова й Замостя, звільнення територій сучасної України.
Хмельницький сформулював ідею незалежності України, здійснив принципові державні реформи, що були важливі на той час, запровадив адміністративний устрій, створив своє військо, податкову систему, судочинство та запровадив дружні (дипломатичні) стосунки з великою кількістю держав.
В Дніпрі на честь Богдана Хмельницького названо вулицю та проспект. Вулиця розташована на другій, лівобережній терасі Дніпра: бере свій початок від Слобожанського проспекту та схід до упору в Осінню вулицю.
Проспект Богдана Хмельницького – одна з головних в Дніпрі, довжина його складає 10200 метрів та проходить по Шевченківському, Центральному та Чечелівському районах.
фото: stus.center
Грушевський Михайло Сергійович
Президент Української Народної Республіки, видатний український історик, громадський діяч, випускник Імператорського університету. Народився на території міста Хелм (територія сучасної Польщі) у бідній родині Грушевських, шо перебували у Чигиринському повіті. Дитячі роки Михайло провів на Північному Кавказі, куди батько приїхав на роботу – спочатку у Ставрополь, а потім в Владикавказ, іноді відвідуючи Україну.
1880 року Грушевський вступив до Тифліської гімназії, в якій захопився науками історії, літератури та етнографії України. У гімназії він зробив першу спробу у літературі – написав кілька оповідань. Після довгих прохань батька, Михайло Грушевський таки переїжджає до Києва. Протягом подальших років, громадський діяч захищає дисертацію на ступінь магістра, переїжджає до Львова, де перечитує загальну історію України та готується до подальшого написання книги «Історія України-Русі».
29 квітня 1918 року Центральна рада обирає Михайла Грушевського як Президента Української Народної Республіки, започаткувавши інститут президентства. Після падіння Центральної ради, переховувався під Києвом. Останні роки, проживаючи їх у Москві, історик присвячує своєму твору «Історія України-Русі», дописуючи її. Надалі цей твір стане найповнішою історією нашої держави.
Вулиця Михайла Грушевського починається у старій Половиці від проспекту Яворницького, довжина складає 2200 метрів. Від самого початку і практично до самого кінця вулиця піднімається угору.
фото: wikimapia.org
Курчатов Ігор Васильович
Радянський фізик, організатор і керівник робіт в галузі атомної науки і техніки в СРСР, академік АН СРСР у 1943 році. Займався в галузі фізики твердого тіла, ядерної фізики та проводив дослідження Сегнетоелектрики. Спільно з фахівцями виявив ядерну ізомерію. Під керівництвом Ігоря Курчатова був споруджений перший радянський циклотрон у 1939 році, було відкрито спонтанний поділ ядер урану у 1940 році, розроблено протимінний захист кораблів, створено перший в Європі ядерний реактор у 1946 році, першу в світі атомну бомбу у 1949 році, термоядерну бомбу у 1953 році та АЕС у 1954 році. Курчатов Ігор Васильович є засновником і першим директором інституту атомної енергії (з 1943 року, з 1960 року імені Курчатова).
Нові відкриття вченого Курчатова дали можливість подальшого розвитку у сфері атомної науки та ядерної фізики. Ігор Курчатов тричі ставав Героєм Соціалістичної Праці (у 1949, 1951 та 1954 році), був нагороджений Ленінською премією у 1957 році, Державною премією СРСР у 1942, 1949, 1951 та 1954 роках.
Кабінет Міністрів України 27 червня 2006 року створив академічну стипендію на честь вченого Ігоря Васильовича Курчатова, що призначається, починаючи із другого курсу, студентам вищих навчальних закладів 4 рівня по кваліфікаціях Атомної енергетики та Хімічної технології рідкісних розсіяних елементів та матеріалів на їхній основі. Вченому були призначені ряди поштових марок у СРСР.
Вулиця, названа на честь Курчатова у Дніпрі починається від проспекту Яворницького, йде на південний захід і після Автовокзалу повертає трохи праворуч і піднімається угору до проспекту Нігояна. Довжина вулиці складає 800 метрів.
Досвідчені мандрівники знають: у кожній новій країні найцікавіше – у глибинці. Столиці та великі міста вилизані, щоб у туристів залишилися лише позитивні емоції. Тому по-справжньому відчути дух і колорит якоїсь місцевості можна лише на її околицях. Далі на dnepr-future.
Китайгород, Царичанський район
Це селище з’явилося на карті сучасної України завдяки набігам турків та татар.
Китайгород розташований на високому березі річки Орель. Колись тут стояла фортеця. Не така серйозна, як у Хотині чи Кам’янці-Подільському, але зі своїми функціями справлялася. За фортецею розташовувалося невелике поселення, де жили звичайні люди, які не хотіли бути винищеними черговими загарбниками. Тому над стінами фортеці завжди висіла полотнище червоного кольору, яке називалося китайкою. Коли ворожі загони наближалися до фортеці, полотнище опускали. Так і з’явилася назва селища.
Згодом у цій фортеці було все – повстання, розстріли, відбиття нападів, військові установи. Незабаром після революції 1917 тут з’явилися перші представники радянської влади.
У Китайгороді збереглися пам’ятки історії та архітектури. Це три церкви -Миколаївська, Варваринська та Успенська. Найцікавіша з них – Миколаївська церква-ротонда. Вона була збудована у 1757 році, на її стінах навіть збереглися розписи XVIII століття. І ще у Китайгороді можна побачити гору Калітву. Вона багато років тому служила торговцям своєрідним маяком, оскільки тут Великий Шовковий шлях розходився на три дороги – на Кавказ, у Крим і в азовські степи. Біля цієї гори вже за наших часiв археологи знайшли в землі череп мамонта, який сьогодні зберігається в історичному музеї імені Яворницького.
Петриківка, Петриківський район
Для багатьох Петриківка асоціюється з центром «Петрівського розпису». Це справді унікальне явище, причому не тільки українського, а й світового народного мистецтва взагалi.
Назва селища, як вважається, походить від козака Петрика, який був «колегою» подільського Робін Гуда Устима Кармелюка. Петрик брав під захист кріпаків, яких ображали поміщики. Згідно з легендою, жоден кріпак, який приєднався до загону Петрика, не повернувся до своїх господарів.
Перші офіційні згадки про Петриківку датуються 1772 роком. Хоча поселення тут існувало й раніше. Багато часу тут проводив останній отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський.
Всесвітню славу селищу приніс знаменитий петриківський розпис. Історичне коріння цього явища сягає далеко і глибоко, коли тільки почали зароджуватися традиції прикрашати розписами інтер’єри будинків. Розпис служив своєрідним захистом житлового приміщення від злих духів, а його фірмовою фішкою стали небувалі, фантастичні зображення людей, флори та фауни. Розпис у тому вигляді, в якому ми її знаємо, сформувався наприкінці ХІХ-на початку ХХ століття. У Петриківському етнографічному музеї зібрано найбагатші колекції розпису. Також варто відвідати музей, присвячений відомому майстру Федору Панку та взяти участь у майстер-класі з навчання розпису.
Хутор Галушківка, Петриківський район
Неподалік Петриківки знаходиться село Гречане. А на території цього села розташувався козацький хутір Галушківка. Він був започаткований козаками ще в XVII столітті, але відновлений вже в незалежній Україні.
Галушківка сьогодні – це єдиний етнографічний комплекс, який у 2008 році був капітальним чином відреставрований. На території хутора розташовуються будинки, збудовані ще у ХІХ столітті. Будинків три. У першому будинку етнографічний музей, де відображено сільський побут того часу. У другому – будинок художника. У третьому – майстерня гончарних виробів, де можна, як і у Петриківці, взяти участь у майстер-класі.
У Галушківці можна подивитися на оригінальні предмети побуту, яким користувалися козаки, подивитися на сторожові вежі та зброю. Але здебільшого сюди їдуть за спокійним пасторальним умиротворенням. Тут гостей зустрічають хлібом та сіллю, як було заведено раніше. А якщо потрапити на проведення народних гулянь, можна особисто відчути на собі неповторний український колорит.
Обухівка, Дніпровський район
Володимир Висоцький співав «И текли, куда надо, каналы, и в конце, куда надо, впадали». Це переважно стосувалося сибірських річок. Які розвертали та випрямляли залежно від потреби. Така сама операція була проведена і над річкою Орель. Для дніпропетровського регіону радянського зразка це стало справжньою знахідкою, оскільки до річища річки Орель у районі Обухівки додалося зайвих 60 кілометрів. В Обухівці збудували санаторії, будинки відпочинку, піонерські табори та профілакторії.
Обухівські плавні – унікальна природна пам’ятка – вже давно охороняється державою. За часів СРСР Обухівські в ліси випускали тварин, не характерних для цієї місцевості. Майже всі вони акліматизувалися і прижилися.
Обухівку багато жителів Дніпра згадують із ностальгією. Сюди регулярно ходили катери, а у вихідні від бажаючих відвідати це селище не було відбою. Сьогодні це один із найбільш екологічно спокійних регіонів Дніпропетровської області. Красивий і принадний до жаху, з невимовним природним колоритом.
Майське, Синельниківський район
До 1996 року із дніпропетровських жітелів про це село мало хто знав. Поки що тут не розмістив свої ферми гігант «Агро-Союз». Господарство села Майське на початку нульових було оголошено базовим господарством Міністерства аграрної політики. Тут побували майже всі президенти України, тут постійно багато гостей із ближнього та далекого зарубіжжя. Які переймають досвід тваринництва та рослинництва.
У Майському знаходиться страусина ферма, аналогів якої в Україні немає. Допитливі птахи розважають відвідувачів тим, що нахабно крадуть у них все блискуче, зривають окуляри та головні убори. Кому пощастить – можуть вдарити ногою. Але це якщо не дотримуватися запобіжних заходів. А в іншому від умов утримання корів, свиней та страусів одразу захочеться стати кимось із них. І жити у прекрасних корівниках та свинарниках.
Сурсько-Литовське, Дніпровський район
Всього за 12 кілометрів від Дніпра є цікаве село Сурсько-Литовське. Серед інших сіл воно вирізняється своєю цивілізованістю та достатком. І інтернаціональністю. Тут мешкають вихідці з Кавказу, Прибалтики, Середньої Азії, Східної Європи. Корінні мешканці не знають, чому сюди нестримно тягне іноземців, але приймають усіх незалежно від віросповідання чи розрізу очей.
У селі є водонапірна вежа, верх якої пристосували для своїх гнізд лелеки, і щороку зупиняються саме тут. Крім того, у селі є лікарня (а при лікарні – хор), школа, дитячий садок, палац культури. У Сурсько-Литовському народився народний художник СРСР, автор картини «Знову двійка» Федір Решетніков. Громада села відома своїм ефективним сільським господарством: як у тваринництві, так і у вирощуванні посівних культур.
У Сурсько-Литовському немає якихось визначних пам’яток. Сюди їдуть просто за пасторальною умиротворюючою картинкою. Поблукати чистими сільськими вулицями, посидіти з вудкою біля річки. Благо, їхати недалеко.
