Забутий куточок архітектурної історії – “професорське містечко”:Україна, Дніпропетровська область, місто Дніпро, південно-західна частина Соборної гори.
В офіційних історичних документах про нагірну частину міста Дніпро немає жодних згадок про селище “науковців”, що розташовується практично в самому центрі міста. Про таке поселення нині взагалі мало хто знає із сучасних жителів міста. Далі на dnepr-future.
Де розташоване селище “Наукових співробітників”?
Таке запитання може загнати в ступор навіть давніх мешканців нагірної частини Дніпра, не кажучи вже про студентів, величезна кількість яких ходять тут дорогою до свого навчального закладу. Однак, усім знайомий квартал із величезною кількістю зосереджених тут вищих навчальних закладів, а також гуртожитків біля них. Варто зазначити, що раніше проспект Гагаріна іменувався – Вузівська вулиця. На відстані витягнутої руки від нього розташовувався величезний котеджний район, де проживав професорсько-викладацький склад, про який нині всі забули… На жаль історичних згадок про містечко також немає. Проте саме тут відбувався унікальний архітектурний експеримент після закінчення Другої світової війни понад 70 років тому.
У багатьох містах із могутнім науково-освітнім потенціалом існувала містобудівна традиція розбудови окремих районів (переважно котеджних) для проживання в них професорсько-викладацького складу.
Згідно з указом 1784 року про заснування другого в Російській імперії університету і першої консерваторії в Катеринославі місто цілком мало можливість стати “університетською столицею”. Але в реальності історія науково-освітніх закладів у місті розпочалася з 1899-го року – саме цього року було засновано Вище гірниче училище (сучасна назва НГУ). У 1918 році заснували університет, сучасна назва якого ДНУ імені Олеся Гончара. Південно-західна частина Соборної гори була обрана для розосередження низки навчальних споруд і будівель. Вулиця Табірна всього за кілька десятиліть обросла вишівськими містечками і стала головною магістраллю “професорського селища”. Уже до кінця 30-х років XX-го століття перші квартали вулиці Лагерної зайняли території Гірничого, Металургійного, Хіміко-технологічного та Медичного інституту.
У 1931-1935-хх роках створено проєкт та забудову величезного містечка ДІІТу, до якого увійшли головний корпус навчального закладу, гуртожитки та інше.
Початок реалізації ідеї створення котеджного містечка
Реалізація ідеї бере свій початок із 1946-го року. Саме з цього року в Державному архіві Дніпропетровської області є низка документів, які підтверджують відповідні рішення місцевої ради. Історія “професорського містечка” офіційно розпочинається 11 липня 1946 року, саме цього дня міською радою ухвалено рішення за номером 43/1083 під назвою: “Про клопотання науковців Дніпропетровського металургійного інституту щодо відведення земельної ділянки для індивідуального будівництва котеджів науковцям міста”.
За ним послідувало рішення № 28/757 “Про затвердження списку наукових працівників інститутів на одержання земельних ділянок для індивідуальної забудови в селищі “Науковий працівник”, що розглядалося і було затверджено місцевою владою наприкінці березня 1947 року. 3 липня 1947 року ухвалено рішення № 45/1320 “Про затвердження додаткового списку наукових працівників Інститутів на отримання земельних ділянок для індивідуальної забудови в селищі “Науковий працівник”.
Причиною для ухвалення низки рішень щодо створення “професорського містечка” була необхідність вирішення житлового питання професорсько-викладацького складу вищих навчальних закладів, а також керівного складу промислових підприємств міста. У 1930-х роках цю проблему намагалися розв’язати за допомогою забудови багатоквартирних будинків поруч із ВНЗ. Найвідомішими з них є “Будинок фахівців”, що розташувався на проспекті Дмитра Яворницького (раніше проспект Карла Маркса, будинок 20), а також будинок на кілька секцій за адресою: вулиця Жуковського, будинок 2.
Однак уже в повоєнний період було ухвалено рішення про будівництво окремого котеджного містечка з присадибними ділянками (0,06-0,18 га). Основним ініціатором такого проєкту виступив Дніпропетровський металургійний інститут (наразі академія). У зв’язку з цим кадри саме цього ВНЗ одним із перших отримали земельні ділянки.
Офіційна назва для новоствореного поселення
Спершу професорське містечко отримало офіційну назву “Науковець”. Виходячи з красномовної назви одразу було зрозуміло, що йшлося про наукову еліту: академіків, професорів, доцентів. Однак, до 1950-го року назва пережила еволюцію, в офіційних документах міської ради за цей рік звучить такий варіант: “селище Наукових працівників”. Проте жоден із запропонованих варіантів назви поселення проіснував недовго. В 1960-х роках у документах міської ради вже застосовуються просто назви вулиць поселення, як із будь-якого іншого району міста.
Будівництво поселення наукових співробітників відбувалося в період з 1946-го і до кінця 1950-х років. Містечко одразу ж отримало можливість мати вигідну транспортну розв’язку з центром міста. Трамвайну лінію, яка спочатку проходила вулицею Лагерна, було перенесено до паралельної їй вулиці – Севастопольської, яка є головною вулицею професорського поселення. Сучасна нині трамвайна лінія № 1 з’єднала інститутські корпуси з новим селищем. Здавалося б, трамвайна лінія під вікнами котеджів могла стати негативним фактором для заселення, проте старожили цього району стверджують, що змогли швидко звикнути до шуму електротранспорту.
Територіально межі поселення Наукових співробітників можна було чітко окреслити завдяки незабудованій території між створеними до війни вишівськими містечками Медичного інституту та ДІІТу. Нині ця територія нагадує трапецієподібний прямокутник від проспекту Гагаріна – вулиця Білгородська – Лабораторна – Марії Кюрі. Наукове селище охоплювало всю вільну територію на південний захід від містечка Медичного інституту, включаючи східну частину вулиці Білгородської. До нього належав і “апендикс” з протилежного боку проспекту Гагаріна (сучасна назва провулок Університетський), розташований між корпусами № 2 і № 3 гуртожитку ДНУ).
Починаючи з 1946-го року формувалася і топонімічна сітка поселення Науковців. Головними вулицями стали: Севастопольська, 2-га Севастопольська (з 1956-го – вулиця Матроса Кішки), 3-тя Севастопольська (з 1956-го – вулиця Морська), 2-га Чонгарська (з 1960-го – вулиця Білгородська), вулиця Некрасова (з 1960-го – вулиця академіка Баха), вулиця Булаєнка (з 1973-го – вулиця Марії Кюрі) та 11-та Переможна (з 1956-го року – вулиця Лабораторна). Крім того, існувала система карликових вулиць:
- провулок 3-й Севастопольський (з 1956-го – пров. Морський);
- вул. 3-я Поперечна (з 1973-го вул. Алупкінська);
- провулок 1-й Поздовжній 2-ї Севастопольської вул. (з 1958-го – провулок Диканський);
- провулок 2-й Поздовжній 3-й Севастопольської вул. (з 1960 р. – туп. Ігарський).
У період з кінця 1950-х і до початку 1970-х років топоніми селища були впорядковані. Прізвища біохіміка, академіка О.М. Баха, а також дослідниці радіовипромінювання М.Кюрі не просто так були прив’язані до топонімічної розв’язки району. Хоча багато користувачів трамвайного маршруту № 1 досі думають, що зупинка під назвою “вулиця Академіка Баха” названа на честь великого композитора.
Зникле поняття “селище Наукових співробітників”
Основним типом споруди для селища Наукових співробітників були двоповерхові котеджі. Архітектурний стиль – радянський неокласицизм. Зовнішній вигляд будівель схилявся до архітектури кінця 18 – початку 19 століть. Основною рисою всіх будівель – наявність другого поверху в центральній його частині, балкони з балюстрадами, мезоніни, фасади з мінімалістичним декором. На деяких з будинків вказувалася дата забудови.
Ще до кінця 1980-х років зовнішній вигляд більшої частини будинків зберігався в його первісному вигляді. Але починаючи з 2000-х років у більшій частині будинків змінилися власники, що призвело до зміни й вигляду фасадів. У деяких кварталах трансформувався фасад багатьох будинків, а за останні десять років у переважній частині котеджів з’явилися надбудови або взагалі стали багатоповерховими торгово-офісними павільйонами.
“Професорське містечко” варто сміливо вважати вдалим реалізованим проєктом у напрямку створення котеджного житлового масиву в місті Дніпро. Завдяки своєму “людському фактору” цей житловий район займає особливе місце в історії міста.
Уже в період 1970-1980 роки назва “селище Наукових співробітників” остаточно зникла з лексикону місцевих мешканців. Така згадка залишилася лише в документах архіву області… Однак варто зберегти в історичній пам’яті дніпрян поселення Наукових співробітників, як унікальне “професорське містечко”, яскравий феномен повоєнного часу.
