За радянських часів чимало талановитих митців залишалися у безвісті, найбільше зачепило таке вимушене небуття талановитих письменників, художників, скульпторів. Є в цьому переліку ім’я видатного майстра Вадима Сідура, чиї скульптури вже не одне десятиліття прикрашають вулиці європейських міст. Далі на dnepr-future.
А в його рідному Дніпрі почали згадувати талановитого митця лише на початку XXI століття. Одним із кроків, який допоміг відкрити цю постать для сучасних дніпрян, став інноваційний проєкт “Мистецтво пам’ятати. Віртуальна галерея витворів Вадима Сідура”. Його презентували восени 2024 року у музеї історії Дніпра.
Складнощі проєкту та їхнє подолання
Проєкт був досить складний, його вдалося реалізувати лише за грантової підтримки Українського культурного фонду та маркетингового агентства “ADVIN”. Скульптури Сідура розміщені по світу, спеціалістам довелося шукати їх різними шляхами, адже єдиної бази даних зі світлинами не існувало. IT-директор компанії “ADVIN” Денис Кальницький розповів журналістам інтернет-видання “Gorod.dp.ua”, що не менш складно було відтворити форми скульптур у віртуальній реальності. Але команда із завданням впоралася попри складнощі. Сам Кальницький підкреслив, що для нього як для корінного дніпрянина, було дуже важливо повернути пам’ять про такого видатного митця. Особисто Денису запав у душу пам’ятник загиблим від бомб та скульптура Ейнштейна.
Що пропонує віртуальна галерея?
Спеціалістам вдалося зібрати в одному віртуальному просторі 10 скульптур та репродукції вибраних графічних творів, подбали й про аудіо- та інфосупровід. Проєкт доступний на окулярах Oculus Quest Pro, відвідувачі заходу були у захваті від представленого видовища. Люди могли вільно пересуватися, взаємодіяти з експонатами, у деталях розглядати кожну скульптуру так, наче тримали її в руках. Історію витворів цікаво доповнював аудіогід. Цей проєкт став новим баченням мистецтва, де технології стерли межу між глядачем та автором. Мабуть, сам скульптор про такі можливості навіть не мріяв, а тим часом вони стали реальністю.
Чим цікава постать Вадима Сідура?
Варто згадати про незвичайну долю відомого скульптора, який прийшов до світової слави вже після смерті. Народився він у Катеринославі у родині педагогів, малювати обожнював з 4 років. У 12 років почав відвідувати гурток малювання при Дніпропетровському палаці піонерів. Подобалося й ліпити з пластиліну, найулюбленішими були фігурки мисливця на мамонта та письменника Толстого. Друзі згадували, що Діма (як його всі називали) ще й збирав книжки, вимінював їх на власноруч зроблені палиці, прикрашені випаленими за допомогою скла фігурками.
Його подальший творчий шлях визначила війна. Вадим у 18 років пішов на фронт, командував кулеметним розрахунком. У 1944 році був важко поранений у селі Латівка під Кривим Рогом. Молодого солдата фактично витягли з потойбіччя вісімнадцятирічна Саша Крюкова та її мама. Коли йому хоч трохи полегшало, жінки дивом змогли довезти Сідура до Дніпропетровська, бо у Кривому Розі лікарні були знищені. До речі, за порятунок юнака єврейської національності Олександра Крюкова через багато років отримала звання Праведниці народів світу. Хоча сам Вадим на своїй національності ніколи уваги не акцентував, а малим називав себе “російським єврейцем”.
При пораненні куля снайпера потрапила йому у ліву щелепу, роздробила частину обличчя, вразила корінь язика і розірвалася у кутку нижньої щелепи вже праворуч. Два місяці лікарі боролися за життя Сідура спочатку у Дніпропетровську, потім у Душанбе, далі у Московському Центральному інституті травматології та ортопедії. Він вижив, але на все життя зберіг той нелюдський біль, який довелося перенести. Тому й війну зображував зовсім не так як вимагали радянські ідеологи та урядовці.
Відібрані для проєкту скульптури Вадима Сідура
Коли юнака демобілізували як інваліда війни, він вступив до відомого Строганівського училища у Москві на факультет монументальної скульптури. Перші спроби працювати одразу виявили його конфлікт з офіційною лінією у мистецтві, бо основною темою витворів стало зло війни. Його скульптури вибивалися з соціалістичного реалізму, тому у 1960-1970 роки Вадима звинуватили у формалізмі та пацифізмі. Те, що головне зло на Землі – насильство та війна яскраво переконують його найвідоміші скульптури “Відчай”, “Пам’ятник загиблим від насильства”, “Бабин Яр”, “Треблінка”, “Формула скорботи”. Перенесену жахливу травму він уособив у витворі “Поранений”, де голова – кокон із бинтів із щілиною рота. А “Переможець” – максимально оголений солдат, скалічений війною. У майстра були 2 головні теми – страждання і смерть, тісно переплетені з життям і коханням. У своїх витворах майстер втілював почуття, емоції та страждання, які переніс сам. Він казав, що світ без людини йому не цікавий, цей вислів згодом викарбували дніпряни на меморіальній дошці відомому земляку.
Автори проєкту знайшли “Пам’ятник загиблим від насильства” у місті Касселі, “Пам’ятник сучасному стану” – у Констанці, “Треблінку” – у Західному Берліні, “Визивний” – у Дюссельдорфі. До речі, першою великою скульптурою Сідура на 192 сантиметри став “Пам’ятник загиблим від насилля” у німецькому Касселі. У Мюнхені можна побачити скульптурні портрети Ейнштейна, відлиті за гіпсовою моделлю Сідура ще у 1967 році. Після того, як у 1961 році майстер переніс інфаркт, він перейшов на графіку, серію цих робіт теж відібрали для проєкту. Вадим Абрамович пішов з життя у 1986 році у Москві, де тоді жив.
Оцінка робіт та заслуг у новому столітті
Виставки робіт Сідура у XX столітті відбувалися у Європі, але не на батьківщині. Найцікавіше те, що навіть у Москві у 1989 році відкрився Державний музей Вадима Сідура, де були представлені найвідоміші витвори майстра. Зокрема й невеликі авторські скульптури, які згодом збільшили та встановили у містах Європи. І вважали при цьому російським майстром. Мистецтвознавець музею історії Дніпра Володимир Маліков зазначив, що скульптури Сідура виділяються пронизливістю. Вони сильні як на втілення, так і на головну ідею, помітно, що скульптор постійно балансував між трагедією та прагненням до світла, продовженням життя. Витвори епатажні, тому й не мали права на експозицію за часів застою.
Перша виставка робіт Сідура у Радянському Союзу відбулася вже після його смерті у 1987 році, її організував син скульптора Михайло. У Європі першою презентувала витвори Сідура Швейцарія у 1971 році, це стало реальним, завдяки зусиллям відомого майстра Аймермахера. У 1972 році в Австралії вийшла перша книга про дніпровського талановитого скульптора, а до 1993 року у Німеччині встановили 10 скульптур Сідура.
Слово від нащадків
Про Вадима Сідура у Дніпрі згадали лише на початку XXI століття. У 2022 році на фасаді школи №33, де колись навчався майстер, встановили меморіальну дошку його пам’яті. У 2007 році Дніпровська міська рада започаткувала премію імені Сідура для талановитих скульпторів. У 2015 році за часів декомунізації з’явилася вулиця Вадима Сідура на околиці селища Мирне. У 2019 році заснували школу сучасного мистецтва імені Сідура для підтримки обдарованої молоді.
Але цього все одно було замало для гідного вшанування таланту. Адже витвори скульптора заслуговують на більш детальне вивчення з боку сучасних митців і вшанування від нинішніх дніпрян. Тому автори проєкту “Мистецтво пам’ятати” обрали саме віртуальну галерею попри всі виклики та складнощі. Адже тільки цей спосіб зміг відкрити сотням тисяч людей двері до творчої майстерні Вадима Сідура й надав можливість побачити витвори, які не відшукати в Україні. Записатися на подорож до віртуальної галереї можуть усі охочі, попередні списки укладають у Дніпровському музеї Вадима Сідура.