Вівторок, 26 Жовтня, 2021

Дніпровський архітектор, що був найближче до космосу

Наше місто відоме в усьому світі саме як космічне, тому що ракетобудування було однією з пріоритетних галузей промисловості, пише dnepr-future.com.ua.

 Дніпровський південний машинобудівний завод вніс неоціненний вклад в розбудову міста і можна впевнено сказати, що саме Південмаш мав великий вплив на формування  міської структури радянського періоду. Дніпро довгий час було закритим містом в тому числі і через цей секретний об’єкт. Люди, що на ньому працювали, були теж засекреченими. Серед таких і головний архітектор заводу Ігор Іванович Нескоромний.

 Архітектура і машинобудування, здається, поняття далекі. Але в цьому випадку вони не просто перетнулись, а стали невід’ємними складовими розбудови підприємства – гіганта на якому писалась космічна історія країни.

Із біографії  І.Нескоромного

Ігор Нескоромний в 1961 році закінчив Дніпропетровський інженерно – будівельний інститут (нині Придніпровська державна академія будівництва та архітектури – ПДАБА). Доцентом на кафедрі був тоді вже відомий архітектор Олег Петров, а завідував кафедрою архітектури Ігор Мигай. Педагоги з великим досвідом побачили в студентові Нескоромному перспективного фахівця. 

Він пам’ятав все життя слова кумира  студентської молоді Олега Петрова: «Архітектор не може бути поганим. Він або хороший, або ніякий». Ці слова, записані в спогадах уже літнього Ігоря Івановича, процитував письменник І.Родіонов у своїй книзі «Секретный архитектор Южмаша». Основою цього біографічного нарису стали записки І.Нескоромного, над якими він працював, уже перебуваючи на заслуженому відпочинку.

Творча “доросла” кар’єра молодого архітектора почалась у Дніпропетровському державному проектному інституті.

Перші авторські групові проекти

Ще будучи студентом, Ігор Нескоромний увійшов в авторський колектив під керівництвом О.Петрова, який проектував свою альма-матер, Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут. 

А ще через якийсь час його обрали в колектив для розробки чи не  найважливішого в ті часи проекту – будівлі обкому партії. Він був наймолодшим серед групи архітекторів-проектувальників. Керував авторським колективом досвідчений архітектор Д.Щербаков. В архітектурі в той час приживалась хвиля лаконічності, без надмірностей. Але вертикальні пілястри, прямі лінії придавали таким будівлям значущості. 

Ігор Нескоромний згадував, що проект в ЦК розглядали буквально під мікроскопом і керівнику групи приходилось прямо в готелі на скоро виправляти креслення і наступного ранку нести в очікуванні нових зауважень. 

Для молодого архітектора це була хороша практика перед самостійною професійною діяльністю.

Пам’ятники , що стали візитівкою міста

У творчому доробку Ігоря Івановича Нескоромного є пам’ятники, меморіальні дошки, присвячені видатним людям.

Меморіальний комплекс (разом з архітектором І. Мигаєм) на Жовтневій (нині Соборній) площі отримав свого часу диплом другого ступеню Всесоюзного конкурсу молодих архітекторів. 

День перемоги, як свято, стали відмічати через двадцять років після війни, з 1965 року. Місцева влада взялась за увіковічення пам’яті загиблим у війні. Архітектор – фронтовик Ігор Мигай розробив проект основного елементу, а Ігор Нескоромний спроектував фрагмент вічного вогню. Меморіал відкрили в 1967 році.  Його фото з’явились в альбомах міста , та в наборах листівок. 

В історії другої світової війни вписаний трагічний епізод масової загибелі студентів нашого міста. В 1941 році, коли німецькі війська підходили до Дніпра, студентів мобілізували на його захист. Багато з них залишились на полі бою…

Архітектор згадував, як пошуки образу, що символізував би подвиг, не давали йому спокою. І раптом ідея прийшла миттєво. Юна дівчина у скорботі. 

Хтось потім бачив в ній вічну наречену, що не дочекалась коханого, хтось – молоду матір у відчайдушній печалі, а хтось – вірну подругу. Ця скульптура була нетиповою для тих часів. Установили її біля Палацу студентів у парку імені Шевченка.  

Пам’ятник студентам, що загинули в роки війни, захищаючи місто, отримав першу премію Спілки архітекторів України. 

Південмаш, 162-й секретний

На Південний машинобудівний завод Нескоромний приходив двічі. Вперше як художник, пропрацював чотири роки  і коли йому запропонували іншу роботу, пішов з заводу. Повернувся туди вже з досвідом архітектора, після армії, у віці тридцять один рік і зразу на посаду головного архітектора. Розібратись у такому масштабному підприємстві було не просто. Це величезний промисловий мегаполіс з вулицями, будівлями. Завод-місто за високим парканом. 

Роботи у головного архітектора було багато. Постійне вдосконалення технологій виробництва потребувало реконструкції цехів. І.Нескоромний став для генерального  директора  заводу Олександра Макарова надійним партнером на довгі роки. Архітектор згадував, що не було жодного випадку, коли б Макаров засумнівався в проектах забудови заводської території. 

Одним із наймасштабніших проектів був  54-корпус заводу. Цех мав займати майже третю частину всієї території заводу. Корпус був не менш унікальним, ніж самі ракети, які в ньому збирали. Пізніше, коли виробництво частково відкрили для відвідувачів – президентів,послів інших країн, навіть спеціалістів НАСА, останні заявили, що нічого аналогічного у сфері виробництва у світі немає.

 В цьому цеху і сьогодні збираються найскладніші літальні апарати. 

 І. Нескоромний – художник

Ігор Нескоромний не раз ставив перед собою запитання : архітектор він, чи художник? І врешті визначився: художник-архітектор. Живописом займався ще зі студентських років, виїжджав на етюди, і завжди в вільний час , якого було не так багато, брався за пензля і фарби.

Його роботи виставлялись в Будинку Спілки архітекторів і мали успіх. Талант до малювання передав сину і внучці. 

Секретний архітектор

Серед авторських робіт архітектора Ігоря Скоромного проекти гігантських цехів, в яких збирались космічні ракети, службових приміщень на території заводу, житлових будинків для заводчан, пансіонатів на чорноморських берегах, пам’ятників, які стали знаковими для міста. Але ім’я автора ніде не згадувалось. Навіть у професійній Спілці архітекторів. Такою була творча доля головного архітектора ракетно – космічного центру. Коли місто відкрили і здається секретів не залишилось, імена провідних фахівців Південмашу залишались невідомими для широкого загалу.

Письменник Ігор Родіонов, який написав книгу про Нескоромного, говорить, що в житті він був доброю, стриманою, скромною людиною. Але ті часи і робота наклали свій відбиток. Тридцять п’ять років на секретному підприємстві, не сказати зайвого, без перепустки ні зайти, ані вийти з заводу. Весь час під ковпаком.  Він був постійно ніби застебнутий на всі гудзики, і з надзвичайним почуттям відповідальності. Останній його запис у щоденнику – “Чоловік не має права поєднувати слова “я” і “втомився”. Він може лише раз сказати:”Немає більше сил!”… і померти”. 4 червня 2017 року його не стало. 

Сто шістдесят другий секретний відділ, яким 35 років керував архітектор Ігор Скоромний  – це більша частина його професійного життя,творчих пошуків, неймовірно високого рівня відповідальності і … засекреченого імені, професії і місця роботи.

Latest Posts